Декількома словами
У матеріалі пояснюються ключові відмінності між емоційним дискомфортом через повсякденні стреси та психологічною травмою, що виникає внаслідок інтенсивних негативних подій. Наголошується на важливості правильної ідентифікації стану для вибору ефективного лікування.
Важливо проводити чітке розрізнення між емоційним дискомфортом, спричиненим стресовою ситуацією (гострою чи хронічною), та психологічною травмою, що виникає внаслідок травматичної події.
У першому випадку йдеться про адаптаційну проблему, причиною якої стають часті в повсякденному житті негаразди: труднощі з адаптацією на роботі, нещодавня втрата, небажане розставання з партнером або хронічні сімейні конфлікти. У таких ситуаціях люди можуть відчувати занепокоєння, смуток або дратівливість, змінювати свою поведінку, страждати від безсоння чи незвичайної розумової втоми, що негативно позначається на якості їхнього життя. Ці симптоми можуть бути помірно вираженими та частково порушувати повсякденне функціонування, але, як правило, зникають за кілька місяців, за умови, що стресова ситуація вирішується або постраждалі мають психологічні ресурси для її подолання, а також соціальну підтримку чи альтернативні приємні заняття, що дозволяють повернутися до звичайного життя.
Дійсно, за певних обставин ці адаптаційні проблеми можуть ускладнюватися. Це відбувається, коли людина вже має певні вразливості, змушена переживати інтенсивну та тривалу стресову подію (наприклад, бути єдиним опікуном важкохворого хронічного пацієнта) або проходить через складні життєві обставини (проблемне розлучення, фінансові труднощі).
Навпаки, травматична подія — це негативна життєва подія високої інтенсивності, яка створює серйозну загрозу фізичній чи психологічній цілісності людини, викликає сильне страждання та перевершує її здатність впоратися за допомогою доступних психологічних, сімейних і соціальних ресурсів. Ці події можуть бути випадковими, як стихійне лихо чи аварія, або навмисними, як сексуальне насильство, домашнє насильство, шкільне цькування, теракт, тортури чи наслідки війни. Навмисні події (або випадкові, якщо вони сталися через людську помилку чи неналежне управління) значно частіше викликають психологічну травму, ніж просто випадкові пригоди.
Більше того, існують обставини, які можуть посилити травматичну ситуацію. Наприклад, коли травмуючі фактори мають тривалий характер (як при гендерному насильстві або сексуальному насильстві над дітьми), зачіпають особливо вразливі періоди розвитку (дитинство чи підлітковий вік) або коли винуватцями є близькі люди (батьки, вчителі, партнери чи інші особи з емоційними зв'язками). Це призводить до так званої комплексної травми (згідно з МКБ-11, ВООЗ, 2022).
Травматичні події часто виходять за межі безпосередньо постраждалого. Вони подібні до каменя, кинутого в озеро, що створює концентричні кола на воді. У першому колі знаходиться пряма жертва; у другому — сім'я та друзі, яким доводиться стикатися з болем близьких; у третьому — колеги чи члени спільноти, які відчувають страх або не хочуть втручатися і відсторонюються.
Окрім конкретних симптомів, описаних у DSM-5-TR (APA, 2023), таких як нав'язливі думки, уникаюча поведінка, порушення системи тривоги чи негативний настрій, ядро травми становить приниження, безпорадність і руйнування почуття безпеки. Травмована людина раптово відчуває безпорадність, сприймає майбутнє як неконтрольоване та втрачає базову довіру до себе й інших. А у випадку комплексної травми до цих симптомів додаються труднощі з емоційною регуляцією, почуття провини та сорому (які ускладнюють розповідь про те, що сталося) та нездатність виражати почуття близькості й ніжності до близьких. Крім того, за певних обставин ці травматичні переживання можуть проявлятися у вигляді клінічних картин або симптомів, що здаються непов'язаними з ними, таких як самопошкодження або суїцидальні думки.
Навіть після найбільш травматичних подій люди мають більше стійкості (резилієнтності), ніж можуть собі уявити. Хоча для деяких людей така подія подібна до різкого сходу поїзда з рейок, існують природні ресурси для подолання негараздів, не здаючись перед обличчям екстремальних обставин, які може підкинути життя. Але, крім цього, суспільство має активно виявляти солідарність з тими, хто пережив травматичну подію. Якщо воно не змогло захистити жертв від завданої шкоди, воно повинно, принаймні, активно брати участь у їхньому відновленні та надати їм необхідні для цього засоби. Моральну якість суспільства можна виміряти ставленням до цих людей.
Психологічне лікування адаптаційних проблем відрізняється від лікування психічної травми. Якщо людина пережила стресову ситуацію, необхідно правильно визначити причину занепокоєння, скоригувати дисфункціональні думки та навчити її спілкуватися і справлятися зі стресом, а також адаптуватися до нових обставин. Мета полягає в тому, щоб зменшити емоційний дискомфорт, відновити повсякденне функціонування та розробити ефективні стратегії подолання для зменшення конфлікту. Короткострокової підтримуючої терапії, зосередженої на проблемі, та додаткової сімейної і соціальної підтримки зазвичай достатньо.
На відміну від цього, терапія, необхідна при травмі, вимагає більшої структурованості та тривалості, особливо при комплексній травмі. Вона повинна бути зосереджена на реконструкції особистості, відновленні міжособистісної довіри для обробки того, що сталося, зменшенні специфічних симптомів (включаючи повторювані кошмари) та зміні пережитих почуттів провини й сорому. Когнітивно-поведінкова терапія, сфокусована на травмі, та десенсибілізація та переробка рухом очей (ДПР/EMDR) є методами вибору в цих випадках, у поєднанні з міцним терапевтичним альянсом та психофармакологічною підтримкою за наявності симптомів депресії, сильної тривоги чи важкого безсоння.
Отже, не всякий емоційний дискомфорт, викликаний негативним життєвим досвідом, слід розглядати як травматичне переживання та лікувати як таке. В іншому випадку відбувається зловживання терміном «травма», який має свої особливі конотації та вимагає специфічного, більш комплексного підходу.
