Декількома словами
Новий вокзал ВСЗ у Сантьяго-де-Компостела, розроблений студією Хуана Еррероса, став не просто транспортним вузлом, а проєктом міського відновлення. Станція розташована над коліями та інтегрована з пішохідною естакадою, яка з’єднує південні райони з центром. Легка, прозора конструкція забезпечує універсальну доступність і максимальний комфорт, використовуючи природне світло.
Нова станція високошвидкісної залізниці (ВСЗ) у Сантьяго-де-Компостела, розроблена Хуаном Ерреросом та його студією Estudio Herreros, є яскравим прикладом того, як архітектура може стати інструментом міського планування та відновлення зв’язків. Проєкт спрямований на інтеграцію районів, які були розділені залізничними коліями протягом десятиліть.
Майже 75 років тому залізнична колія, що оминула центр Компостели, призвела до ізоляції південних кварталів, зокрема Понтепедріньї, від решти міста. Водночас, ця особливість допомогла зберегти природну зону Браняс-дель-Сар. Сьогодні, завдяки новій станції, ця екологічна спадщина наблизилася до міського середовища.
Міжнародний конкурс 2011 року, переможцем якого стала студія Herreros, передбачав будівництво нової споруди, що мала б «ширяти» над перонами та бути приєднаною до великої пішохідної естакади. Ця естакада виконує подвійну функцію: забезпечує доступ до вокзалу та слугує важливим пішохідним мостом, що з’єднує розділені частини міста. Таким чином, інфраструктура не лише модернізує залізничні послуги, але й значно спрощує пересування містян.
У цьому проєкті залізниця виступає як сполучний елемент, незважаючи на те, що колії за своєю природою часто роз’єднують території. Архітектори врахували, що більшість мандрівників прибувають на станцію пішки, і вирішили розмістити основний рівень вокзалу на одній висоті з містом. Вони застосували концепцію, запозичену з аеропортів, де зона відправлення розташована над зонами паркування. Тут доступ до поїздів також здійснюється через спеціальні пішохідні галереї, що забезпечують безпеку та порядок.
Станція має універсальну доступність та обладнана ліфтами, пристосованими для перевезення велосипедів. Еррерос описує архітектуру як «органічну форму, що відображає програму без композиційних компромісів». Інфраструктура виглядає легкою — вона зведена з використанням індустріалізованих систем простого складання, але при цьому є надзвичайно міцною, спираючись на масивну бетонну платформу.
Завдяки використанню перфорованих та напівпрозорих матеріалів, споруда не створює відчуття громіздкості. Її дизайн спрямований на те, щоб супроводжувати пасажирів та полегшувати повсякденне життя громадян, а не домінувати у просторі. Напівпрозорий вигляд, що забезпечує максимальне проникнення природного світла, досягнуто завдяки перфорованим металевим панелям та цинковим покрівлям. Це рішення, за словами Еррероса, є даниною поваги до передової галісійської промисловості.
