Декількома словами
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган посилює тиск на опозицію, використовуючи судову систему проти мера Стамбула Екрема Імамоглу, якого звинувачують у створенні злочинної організації. Ці дії викликають занепокоєння щодо майбутнього демократії в країні, якою Ердоган керує вже 22 роки.
Турецька юстиція прийняла звинувачення прокуратури, згідно з яким мер Стамбула та де-факто лідер опозиції Екрем Імамоглу був очільником злочинної організації, яка, ймовірно, здійснила, безпосередньо або через посередників, понад сотню злочинів.
Це не єдина справа, відкрита проти Імамоглу, який був усунений з посади з 2022 року та перебуває під вартою з березня. Проти нього розглядається 11 справ за звинуваченнями, що варіюються від шпигунства та тероризму до образи прокурора. Імамоглу не єдиний мер від соціал-демократичної Республіканської народної партії (CHP), проти якого ведеться судове переслідування. В останні місяці мери таких міст, як Ізмір, Анталья та Адана, також були затримані з різних причин.
З в’язниці Імамоглу заявив, що звинувачення проти нього є проявом бажання президента Реджепа Таїпа Ердогана знищити або, принаймні, обезголовити опозицію. Це не безпідставне звинувачення: коли його вперше обрали мером Стамбула у 2019 році, Виборча комісія, контрольована Партією справедливості та розвитку (AKP) Ердогана, змусила провести повторні вибори. CHP знову здобула перемогу. Затримання Імамоглу відбулося того ж дня, що й праймеріз його партії, на яких 15 мільйонів людей проголосували за нього як за кандидата на майбутніх президентських виборах, запланованих на 2028 рік.
Ця судова кампанія проти опозиційних політиків відбувається на тлі того, що CHP лідирує в опитуваннях громадської думки, що є результатом зростаючого невдоволення покоління, яке не знало нічого, крім правління AKP, а також модернізації у повідомленнях та формах політики, лідером якої став Імамоглу.
Ердоган, спочатку як прем’єр-міністр, а потім як президент, перебуває на чолі Туреччини вже 22 роки. З моменту приходу до влади у 2003 році він віддаляв свою країну від європейських демократичних стандартів до такої міри, що приєднання до ЄС, колись заявлена мета президента, сьогодні неможливе. За цей час він маневрував, щоб позиціонувати Туреччину як геополітичного посередника між Сходом і Заходом, що відобразилося в послідовних міграційних кризах та війнах у Сирії, Україні та Газі.
Турецька демократія, завжди крихка в кращому випадку, потребує всієї можливої підтримки, особливо в ці неліберальні часи. Не можна ігнорувати зухвалість, з якою Ердоган веде свою країну шляхом авторитаризму. Відносини Іспанії та ЄС з Туреччиною повинні враховувати це.
