Фрідріх Мерц, голова німецького блоку ХДС/ХСС, зіштовхується зі значними політичними труднощами. Його головні опоненти розташовані не лише зовні, але й всередині його власного політичного табору та серед партнерів по коаліції.

Його політичний стиль, який часто є непередбачуваним і менш схильним до консенсусу, ніж зазвичай у німецькій політиці, не сприяє зміцненню його позицій. Ця внутрішня крихкість може стати визначальною для його подальшої політичної кар'єри.

Ось п'ять ключових джерел опозиції, які ускладнюють політичний шлях Фрідріха Мерца:

1. «Меркеліанці». Хоча Ангела Меркель залишила посаду канцлера у 2021 році і відтоді намагається не втручатися в поточну політику, все, що вона уособлює, перебуває в різкому контрасті з політичною позицією Мерца. Їхнє протистояння розпочалося ще чверть століття тому. Меркель описує у своїх мемуарах, як обидва прагнули лідерства, але перемогла вона, після чого Мерц на десятиліття пішов у приватний сектор. Він повернувся, коли Меркель відходила, позиціонуючи себе як чистого консерватора і ліберала, покликаного «виправити» центристський курс попередниці, особливо в міграційній політиці. Сама Меркель у січні різко розкритикувала ініційовані Мерцем заходи щодо обмеження права на притулок, назвавши їх «помилкою».

2. Соціал-демократи (СДПН). Для багатьох представників СДПН Мерц втілює найбільш консервативне, поляризуюче та «старомодне» обличчя християнської демократії. Хоча це може бути перебільшенням, його дії під час передвиборчої кампанії, наприклад, просування міграційної реформи за підтримки ультраправої «Альтернативи для Німеччини» (АдН), лише зміцнили ці упередження. Навіть ставши партнерами по коаліції, напруженість зберігається. Деякі депутати СДПН відкрито критикують Мерца за його співпрацю з АдН або риторику щодо питань імміграції.

3. «Ті, хто без посад». Формування будь-якого уряду неминуче породжує ображених, які не отримали очікуваних посад. Список тих, чиї амбіції були зруйновані при формуванні коаліційного кабінету ХДС/ХСС і СДПН, досить великий. Ці люди, маючи особисті мотиви для невдоволення Мерцем та його соратниками, розглядаються як потенційні джерела внутрішнього саботажу чи опозиції.

4. Консерватори. Невдоволення Мерцем назріває не тільки в поміркованому, «меркеліанському» крилі ХДС/ХСС, але й, що показово, дедалі більше серед консерваторів. Вони почуваються зрадженими, оскільки Мерц, який довгий час захищав, наприклад, принцип «нульового дефіциту», після перемоги на виборах уклав із СДПН угоду про масштабні запозичення на оборону, інфраструктуру та екологію — прямо протилежне його обіцянкам. Його закидають надмірними поступками соціал-демократам, у тому числі в соціальній політиці, та зайвою «поміркованістю». Деякі консервативні інтелектуали критикують його за те, що «санітарний кордон» щодо АдН обмежує можливості ХДС/ХСС у пошуку союзників, роблячи їх залежними від СДПН.

5. Сам Фрідріх Мерц. Його власна політична біографія сповнена складнощів. Він програв боротьбу за лідерство Меркель два десятиліття тому і зміг очолити ХДС та стати кандидатом у канцлери лише з третьої спроби. Під час кампанії він розгубив перевагу і показав результат нижче 30%. Його міграційні пропозиції після низки інцидентів, що отримали схвалення АдН, навіть у власній партії називали «імпульсивними». Йому також ставлять за провину відсутність досвіду роботи у виконавчій владі, попри довгий парламентський стаж. З огляду на невелику більшість та безліч потенційних супротивників всередині, політична нестабільність та нові труднощі для Мерца залишаються цілком імовірними.