Декількома словами
Новина аналізує значення обрання нового Папи Римського, проводячи паралель між еволюцією дієслів володіння в іспанській мові та політичною боротьбою за вплив на Понтифіка у Ватикані. Досліджується потенційна роль Папи у міжнародних відносинах та для Європи.
Коли лунає оголошення про обрання нового Папи Римського, можна на мить уявити, що латина все ще залишається міжнародною мовою. Фраза «Annuntio vobis gaudium magnum; habemus papam» («Сповіщаю вам радість велику; маємо Папу») звучить по всьому світу. Для багатьох її латинське звучання, хоча й з ватиканською вимовою, нагадує про значущість цієї стародавньої мови. Однак, навіть при мінімальному знанні латини, ми часто розуміємо лише фінальну частину – «habemus papam», яку ЗМІ швидко перекладають як «Маємо Папу».
Цей переклад технічно правильний. У латині для позначення володіння типово використовувався дієслово «habere» (звідки походять французьке avoir, італійське avere), і саме його використовують під час оголошення. Але є глибший зміст, особливо якщо розглядати еволюцію мов.
Не всі мови романської групи зберегли «habere» для вираження володіння. Наприклад, у португальській, каталонській та іспанській цю функцію взяло на себе інше латинське дієслово – «tenere».
У латині існували обидва дієслова: «habere» було більш загальним, тоді як «tenere» (звідки іспанське «tener») означало тримати щось у руках, утримувати. Однак з часом носії мови почали використовувати «tenere» також для вираження володіння, оскільки тримання об'єкта в руках стало асоціюватися з контролем і власністю. Мови, як і політичні партії, не люблять подвійного лідерства. Якщо два елементи виражають одне й те ж, вони або спеціалізуються, або один витісняє інший.
Саме це сталося в іспанській мові. Поки обидва дієслова співіснували, «haber» спеціалізувалося на абстрактних поняттях (наприклад, мати надію), а «tener» – на конкретних предметах (мати капелюх). Але такий розподіл не був вічним. До XVI століття «tener» перемогло і взяло на себе майже всі функції дієслова володіння в іспанській мові. Сьогодні «haber» в основному використовується як допоміжне дієслово («habían elegido» - вони обрали) або для позначення існування («hay papa» - є папа, «hay un cónclave» - є конклав), але не для володіння.
Зосередження функції володіння в одному дієслові не означає втрату смислових відтінків. Просто тепер вони виражаються іншим способом. І ці відтінки важливі. Побачивши нового Папу після оголошення, варто замислитись: скільки різних сил і груп активізуються після «habemus papam», щоб досягти свого «tenemus papam» – тобто отримати над ним вплив, використати його чи керувати ним?
Можна говорити про тих, хто прагне отримати посади та прелатури. Про тих, хто ідеологічно хоче схилити Понтифіка на свій бік, щоб вплинути на хід реформ, які Католицька Церква проводить з кінця XX століття, намагаючись зберегти зв'язок із сучасним суспільством. Але також варто подумати про те, що може отримати від цього Папи, який має американське походження та іспаномовний зв'язок, сама Європа.
Папство – це не лише духовне лідерство. Ватикан – це більше, ніж держава. Обрання нового Папи відкриває можливість для нової розстановки сил на міжнародній арені. У контексті глобальних викликів, цей Папа може стати важливим голосом у світовій політиці. В той час як Європа останнім часом здається скоріше об'єктом, ніж суб'єктом впливу, обрання нового Папи дає шанс використати цю постать для європейських інтересів.
