Рік тому, після регіональних виборів, Каталонія увійшла у нову політичну фазу. Вперше з початку «процесу» партії, що виступають за незалежність, втратили абсолютну більшість у парламенті. Нове уряд, очолюване соціалістом Сальвадором Ільєю, було сформовано за підтримки «Лівих республіканців Каталонії» (ERC) та партії «Комуни». Обіцяні Ільєю «спокійні зміни» почали втілюватися не тільки на рівні уряду, але й у ширшому контексті.

Ключовими ознаками нового уряду Каталонії є передбачуваність та повага до інституцій – якості, які були не надто помітними у каталонській політиці останнього десятиліття. Передбачуваність досягається за рахунок збереження значної частини напрацювань попередньої адміністрації та уникнення різких поворотів, що часто супроводжують зміну партій при владі. У цьому сенсі соціалістичний президент скористався спадщиною Пере Арагонеса, який вже почав наводити інституційний порядок у Женералітаті після років дезорганізації наприкінці правління Артура Маса та під час турбулентних періодів Карлеса Пучдемона і Кіма Торри.

За дев’ять місяців перебування при владі Ілья зробив низку кроків у напрямку політичної централізації. Це дозволило йому налагодити стосунки з Королівським домом, синхронізувати роботу з центральним урядом Іспанії, побудувати альянси з профспілками та здобути повагу бізнес-спільноти. У його програмі виділяється боротьба з житловою кризою: план будівництва 50 тисяч одиниць соціального орендного житла до 2030 року та програма перезапуску економічного лідерства Каталонії з бюджетом у 18 мільярдів євро.

Незважаючи на ці початкові позитивні результати, майбутнє уряду, який спирається на крихку більшість у 42 депутати зі 135, залишається невизначеним. За перший рік свого існування Женералітат не зміг ухвалити бюджет. Партнери по коаліції – «Комуни» та ERC – вже кілька місяців перебувають у стані конкуренції (як між собою, так і з головною опозиційною партією Junts), що ускладнює просування важливих питань. Ситуацію погіршує також блокування Верховним судом застосування закону про амністію, який мав би «обнулити» політичний лічильник у Каталонії. Це перешкоджає поверненню особи, яку вибори зробили лідером опозиції — Карлеса Пучдемона, а також нормальному політичному життю інших діячів, як-от Оріола Жункераса.

Крім того, перед урядом стоять два значні виклики, які визначатимуть хід всієї каденції. Перший — вирішення задавненої проблеми приміських залізниць (Cercanías), частина управління якими перебуває у Женералітату, але для повного функціонування необхідна остаточна передача повноважень. Другий виклик виходить за межі Каталонії і стосується угоди про «особливе» регіональне фінансування, яке дозволить Женералітату збирати всі податки. Ця вимога ERC, прийнята PSC для формування уряду, має бути узгоджена з центральним урядом до кінця цього півріччя згідно з пактом, підписаним з республіканцями, що виглядає вкрай складно. Від вирішення цих двох, на сьогодні хронічних, проблем значною мірою залежатиме, чи зможе Сальвадор Ілья завершити свою каденцію і тим самим довершити нормалізацію суспільного життя в Каталонії.