Нещодавнє судове рішення викликало значні суперечки, будучи оголошеним за незвичною та тривожною процедурою. Зацікавлені сторони дізналися про вердикт простим повідомленням, ще до того, як було складено юридичне обґрунтування. Таке порушення порядку – вердикт раніше за пояснення – створює відчуття, що результат був визначений наперед, що є руйнівною ситуацією для довіри до демократії.

Численні питання залишаються без відповіді. Обґрунтування вироку має прояснити, чому конкретний витік інформації вимагав таких надзвичайних заходів, тоді як сотні подібних випадків щороку залишаються без кримінальних наслідків. Також потрібне пояснення, чому розслідування зосередилося на одній особі з великої групи, яка мала доступ до інформації, та чому були відкинуті одні свідчення на користь інших, які явно були політично вмотивованими.

Також необхідно роз’яснити, чому інформаційна записка прокуратури, спочатку не вважалася неприпустимою, згодом потребувала виняткових заходів, включаючи обшуки в чутливих місцях та повне прослуховування комунікацій високопоставленого чиновника. Непропорційність між предметом процедури та використаними засобами вимагає прозорого пояснення.

Усе це відбувається в контексті, коли правосуддя розслідує не просто податковий інцидент, а корупційний скандал, що включає мільйонні комісії, значні державні контракти в галузі охорони здоров'я та прямі зв'язки з високопоставленими особами. Ця ситуація підкреслює необхідність сильних, непохитних інституцій для захисту суспільних інтересів.

На кону в цій справі стоїть набагато більше, ніж просто ім'я. Йдеться про право громадян знати правду та про право на те, щоб правосуддя не реагувало на натяки, тиск або політичні сценарії. Це право на правду переплітається з іншим демократичним стовпом: правом на справедливий судовий розгляд. І обидва вони повинні йти пліч-о-пліч, тому що країна, яка дозволяє маніпулювати правдою, зрештою допускає суди без гарантій.

Стандарти справедливого судового розгляду виходять з основного принципу: будь-яка обвинувачена особа повинна чітко знати конкретний факт, за який їй пред'являється відповідальність, будь то витік електронної пошти або складання інформаційної записки. Без цього точного визначення з самого початку неможливий ні захист, ні справжня рівність у процесі. І коли немає прямих доказів, вимога стає ще вищою: непрямі докази можуть служити підставою для засудження лише в тому випадку, якщо вони ґрунтуються на повністю доведених фактах, а зроблені на їхній основі висновки логічні, розумні та не довільні. Якщо є мінімально правдоподібне альтернативне пояснення, має переважати сумнів. Це не питання кодексів чи технічних деталей: це елементарна демократична вимога. Ніхто не може бути визнаний винним, поки правда залишається спірною.

Ми маємо справу не з технічною дискусією для юристів, а з демократичною гарантією, яка захищає будь-якого громадянина від засудження на основі припущень, гіпотез або суб'єктивних сприйнять, навіть якщо вони походять від тих, хто обіймає високі інституційні посади. Правосуддя може діяти лише з чітким обвинуваченням — без сюрпризів щодо того, який конкретний факт інкримінується — і з дійсним доказом, прямим чи непрямим, який переконливо демонструє, хто що зробив. Без такої демонстрації настає свавілля, що суперечить соціальній і демократичній правовій державі.

І тим більше, коли все відбувається в атмосфері величезної політичної напруги: якщо закон не застосовується з надзвичайною строгістю, громадяни можуть витлумачити рішення як результат партійної логіки, а не безстороннього застосування закону. Таке сприйняття було б руйнівним для демократії, тому що судова влада, сприймана як політичний гравець, а не як нейтральний гарант правил, перестає бути опорою системи. Тим більше, якщо б йшлося про інформаційну записку прокуратури, яка не розкрила б нічого, що вже не було б відомо редакціям провідних ЗМІ країни.

Ось чому ця справа важлива, крім конкретної залученої особи. Вона важлива, тому що вимірює силу наших інститутів, якість публічного обговорення та здатність нашого правосуддя діяти без страху та фаворитизму. Вона вказує, чи залишаємося ми країною, де захищається правда і де невинність не підривається підозрами. Вона важлива, тому що, коли ті, хто розслідує справи сильних світу цього, виявляються викритими, позначеними або ослабленими, громадяни отримують повідомлення, що деякі розслідування обходяться безкоштовно, а інші дуже дорого. І це повідомлення несумісне з демократією, гідною своєї назви.

Демократія тримається на доведених фактах, а не на розповідях; на доказах, а не на тиску; на чітких мотивах, а не на випереджувальних рішеннях. Якщо правосуддя хоче бути правосуддям — а не просто ще одним інструментом у політичній боротьбі — воно повинно це гарантувати. Тому що, коли право відступає, ніхто не виграє: втрачає вся країна.