В Іспанії розгортається тривожна дискусія щодо кримінальності, яка відображає тенденцію розрізняти злочинців за їхнім походженням. У цій оглядовій статті підкреслюється іронія порівняння злочинців з продуктами із захищеним географічним зазначенням, натякаючи, що "вбивця з Хабуго чи Ріохи" відрізняється від того, кого "можна знайти в будь-якому супермаркеті". Ця риторика створює штучну відмінність між злочинами, скоєними іноземцями, та тими, що вчинені співвітчизниками, часто ґрунтуючись на стереотипах та упередженнях.

Текст критикує ідею про те, що повинна існувати "іспанська деномінація походження" для злочинів, стверджуючи, що пограбований будинок, пограбований іноземцем, сприймається інакше, ніж той, що був пограбований співвітчизником. Вказується на схильність прощати вчинки, скоєні іспанцями, тоді як для іноземців примирення вважається неможливим. Ця перспектива використовується для підтримки ідеї, що "іспанці не крадуть, не вбивають і не ґвалтують", а злочинність є "імпортованою вадою".

Викликає занепокоєння той факт, що не тільки ультраправі партії, такі як Vox та Aliança Catalana, просувають цей наратив. Регіональні уряди Країни Басків (коаліція PNV-PSE) оголосили про статистичні зміни, які можуть підтвердити таку інтерпретацію. Ці партії, які називають себе демократичними та захисниками плюралістичного суспільства, критикуються за те, що вони приймають популістські та ксенофобські дискурси в надії залучити виборців. Ця стратегія, яку порівнюють зі стратегією Наполеона "поглинати" ворога, фактично надає ідеологічні перемоги екстремістам, легітимізуючи страх та занепокоєння громадськості щодо іммігрантів.