Колишній президент Іспанії Маріано Рахой випустив нову книгу під назвою «Мистецтво управління». Ця праця являє собою збірку політичних роздумів та афоризмів, де Рахой викладає своє бачення державного управління.

На обкладинці книги, між іменем автора Маріано Рахоя та заголовком, зазначено: «Людські секрети та основи політичної мудрості». Видання обсягом у 120 сторінок, опубліковане видавництвом Almuzara, містить лаконічні фрагменти, які можна трактувати як захист традиційної політики в умовах зростаючого скептицизму.

Рахой, відомий своєю прихильністю до консервативних цінностей, наголошує на важливості парламентаризму та широких політичних консенсусів, виступає проти популізму та бездумного шуму соціальних мереж. Він підтверджує свою проєвропейську позицію, відстоює значущість політичних партій і застерігає від надмірної боротьби з «дверима, що обертаються». На його думку, політика часто полягає у «виборі меншого зла».

Екс-президент відкрито підтримує двопартійну систему, вважаючи, що існування не більше двох політичних партій, які не надто віддалені у своїх позиціях, забезпечує стабільність та довіру. Він відкидає інклюзивну мову, вихваляє монархію і вважає, що час для внесення змін до Конституції ще не настав, хоча вона «може бути не ідеальною і не передбачати всіх засобів від наших бід».

У книзі Рахой також дає поради молодим політикам, закликаючи до обережності та навіть пасивності у деяких ситуаціях: «Іноді не прийняти рішення – це спосіб його прийняти», «обережно з квапливими, іноді терміново чекати», «якщо не знаєш, куди йти, залишайся там, де ти є». Ці афоризми варіюються від дотепних («Політиці потрібні люди, яким не потрібна політика») до очевидних, представлених як одкровення («Без гарних політик не може бути гарних наслідків»)

Книга уникає прямих посилань на актуальні події, але містить роздуми, які безсумнівно застосовні до них, наприклад, теза про необхідність призначення виборів, якщо уряду відхиляють бюджет. Рахой також критикує сучасні підходи до перегляду історії, стверджуючи, що це «суперечить духу Конституції та співіснуванню іспанців».

Варто зазначити, що Рахой закликає «політикам мало говорити про імміграцію», що дещо розходиться з поточною риторикою його партії. Він також скаржиться на «галас, бруд, перебільшення» у політиці та торкається теми корупції, заявляючи, що «ніхто не може претендувати на непідкупність і оголошувати суперника повністю корумпованим».

Самокритика у книзі мінімальна. Рахой визнає, що під час перебування в уряді порушив свою передвиборчу програму, підвищивши податки та застосувавши скорочення, але виправдовує це тим, що «багато разів доводилося брати свої слова назад не з політичної доцільності, а тому що цього вимагала реальність».

На відміну від Феліпе Гонсалеса та Хосе Марії Аснара, які ніколи повністю не залишали публічну сцену, Рахой після відходу з політики з'являється дуже рідко. Він пише: «У політиці дуже важливо усвідомити, коли ти зайвий, і діяти відповідно». «Коли приходить час, варто змиритися з пенсією».