Декількома словами
Стаття критикує "війну з наркотиками" в Карибському морі, стверджуючи, що це інструмент політичного контролю США над іноземними урядами, а не ефективна боротьба з наркотрафіком. Висвітлюється лицемірство політики та позасудові страти.
Багато спостерігачів вважають, що так звана "війна з наркотиками" в Карибському басейні, особливо операції проти човнів, що перевозять наркотики, є радше інструментом політичного контролю над іноземними урядами, а не щирою спробою вирішити проблему наркотрафіку.
Ця позиція не є новою. Ще в лютому 1979 року колишній президент Колумбії Альберто Льєрас Камарго опублікував свою статтю, відповідаючи на матеріал журналу Time "Колумбійський зв'язок". Камарго іронічно зазначив, що стаття "надала нам сумнівну честь наркотизувати, отруювати та розбещувати мільйони північноамериканців", вказуючи на перебільшення впливу Колумбії на "біле, англосаксонське і протестантське суспільство" США.
Десятиліттями пізніше риторика залишається подібною. Публічні заяви про "головорізів-терористів", які "контрабандою ввозять отруйні наркотики" до США, супроводжуючись погрозами "стерти їх з лиця землі", використовуються для виправдання військових дій. Твердження, що "кожен затоплений човен містить наркотики, які могли б убити понад двадцять п'ять тисяч американців", не відповідають дійсності. Експерти наголошують, що більшість смертей від передозувань у США спричинені фентанілом, виробленим у Мексиці, а не кокаїном.
За наявними даними, з вересня минулого року армія Сполучених Штатів нібито причетна до вбивства десятків латиноамериканських громадян, звинувачуючи їх у наркотероризмі без жодних доказів, суду чи вироку. Зображення таких операцій, де човни знищуються в міжнародних водах, а залишки неможливо ідентифікувати, розцінюються як позасудові страти. Це викликає серйозні питання щодо дотримання прав людини та міжнародного права.
Очевидно, що ці атаки не мають на меті захистити нікого від наркотиків. Насправді, йдеться про давню стратегію: "війна з наркотиками" є прикриттям для політичного контролю над іноземними урядами або, у гіршому випадку, формою імперіалістичної інтервенції. Ця "корисна проблема" продовжує існувати, оскільки її збереження служить певним політичним інтересам, а не щирому прагненню вирішити глобальну проблему наркотиків.
