Європа стоїть перед важливою дилемою: або виграти час для побудови власної автономії, пристосовуючись до поточної ситуації, або рішуче йти вперед, прискорюючи необхідну незалежність. Навряд чи залишилися європейці, які вважають США беззаперечним союзником. Якщо якісь сумніви й зберігалися, Вашингтон розвіяв їх, кинувши "гранату" у вигляді неузгодженого і навіть не оголошеного європейцям рішення. На цьому етапі єдине питання полягає в тому, як Європа має діяти у світі, де Сполучені Штати більше не є союзником, а радше загрозою.

Це питання надзвичайно складне. Передумова полягає в тому, що Європа залежить від США у військовій та технологічній сферах, і ця залежність впливає на європейський шлях в інших галузях, таких як торгівля та регулювання. Для спрощення цієї складності доцільно уявити два полюси.

З одного боку, існує стратегія обережного побудови автономії. Вона передбачає уникнення різкого розриву зі США, виграш часу для прогресу при збереженні життєво важливих аспектів відносин з Вашингтоном, особливо в питаннях безпеки, які певним чином продовжують функціонувати за інерцією, незважаючи на зміну відносин.

Європа не володіє критично важливими військовими можливостями, починаючи з мереж супутників та інших основних допоміжних систем. Україна вже перебуває у вкрай крихкому стані виснаження, щоб відмовлятися від підтримки, яку США все ще надають, нехай і за плату та за умови поступливої поведінки. Така стратегія прагне збалансувати потребу в автономії та збереження поточних зв'язків.

З іншого боку, набагато більш наполеглива стратегія передбачає протистояння США, які перетворилися на загрозу, що проявляється в спробах цифрового підкорення, тарифному наступі або "сердечній згоді" з Кремлєм. Така позиція передбачає безкомпромісний рух до незалежності, наприклад, шляхом спрямування основної частини оборонних інвестицій у європейську промисловість або безкомпромісного регулювання цифрових платформ для сприяння народженню європейської екосистеми.

Як зазначав Джуліано да Емполі, розмірковуючи про цифрову екосистему, рішучі дії Європи викликали б серйозні турбулентності через реакцію США, але також створили б в Європі те відчуття необхідності, яке вкрай важливе для справжнього стрибка до інтеграції та автономії. Есеїст стверджував, що, можливо, краще заплатити ціну серйозної короткострокової турбулентності, яка в кінцевому підсумку призведе до незалежності в середньостроковій та довгостроковій перспективі, ніж вибрати сьогоднішню відстрочку, яка не призведе до незалежності завтра.

Проблема в тому, що взаємозв'язок різних факторів вибухонебезпечний, а слабкість в оборонному секторі надає ризику турбулентності дуже похмурих відтінків. Україна перебуває в ситуації величезної крихкості, як на полі бою, так і на внутрішньому політичному фронті, про що свідчить розслідування корупції щодо глави офісу президента. Європейські лідери відчувають, що момент небезпечний, що ризик різкого розриву зі США величезний, що Україна хитається, і що, якщо вона впаде, перемога імперіалістичного Кремля створить глибоко тривожну ситуацію для континенту. Вони серйозно сумніваються в можливості самостійно підтримувати Київ. Бельгія у п'ятницю завдала дуже сильного удару по перспективі використання заморожених російських активів для кредитування України.

Саме через цей страх вони вичікують. Саме тому, хоча вони були сповнені рішучості боротися з несправедливим мирним планом, у комюніке, виданому після екстреної наради G-20, вони "привітали" дипломатичний документ, який був "гранатою", кинутою їм Трампом; саме тому вони проковтнули ганебний образ і зміст; саме тому вони відмовляються повністю реалізовувати регулювання в галузі цифрових технологій або штучного інтелекту.

Да Емполі абсолютно правий у своєму аналізі необхідності відчуття терміновості для вжиття необхідних кроків. Це сталося з пандемією та євробондами. Ідеальним рішенням було б досягти цього шляхом усвідомлення громадянського суспільства, а не через драматичний розрив зі США. Чи зможемо ми?

Є ознаки в цьому напрямку. Європейські військові та розвідувальні чиновники говорять все відвертіше і все частіше публічно. Те ж саме роблять багато політиків. Франція та Німеччина, схоже, намагаються, а Італія вивчає щось подібне. Іспанія перебуває на іншій хвилі.

Реальність на даний момент гранично ясна: США більше не є ні союзником, ні другом. Це загроза та противник. Ми повинні справлятися самі в жорстокому світі, що характеризується російською військовою загрозою, американською та китайською комерційною та технологічною ворожістю. Ми повинні діяти рішуче і швидко. Якщо не за рахунок заморожених російських активів, то за рахунок євробондів; якщо не всі двадцять сім разом, то з посиленою співпрацею; і так далі.

Ті, хто вважає, що це можна вирішити за допомогою кількох обмежених реформ та інвестицій у десяті частки ВВП, або нічого не розуміють, або ставлять суб'єктивні розрахунки вище загальних інтересів європейців.