Колишній іспанський футболіст, а нині відомий телевізійний коментатор Рауль Руїс видав книгу спогадів під назвою «Сезони мого життя: мемуари та спогади про той футбол» (Las temporadas de mi vida: memorias y recuerdos de aquel fútbol).

У своїй роботі, написаній у співавторстві з Хуаном Р. Аполо та виданій Aguilar, Руїс занурює читача в атмосферу футболу минулої епохи. Це був час, коли, наприклад, трьох юних футболістів могли продати за 40 000 песет і два мішки м'ячів. Клубами могли керувати власники місцевих кав'ярень у столицях провінцій, а їхні амбіції сягали виходу в еліту. Перемога приносила лише два очки, існували поняття «позитивні» та «негативні» очки за виїзні та домашні ігри.

У ті роки травму голови могли швидко вирішити просто громіздкою пов'язкою, а багатьом гравцям доводилося поєднувати тренування та матчі з обов'язковою тоді військовою службою. Невеликим командам було вкрай складно зробити сюрприз і вибити сильнішого суперника в Кубку Короля, оскільки всі стадії гралися у два матчі. Однак, за словами Руїса, дещо залишається незмінним: непередбачувані повороти долі.

Широкій публіці в Іспанії Рауль Руїс став відомий завдяки феноменальному виступу його команди «Нумансія» у Кубку Іспанії сезону 1995-1996. Скромний клуб із Сорії тоді, подібно до Попелюшки, послідовно вибив із турніру клуби Прімери — «Реал Сосьєдад», «Расінг Сантандер» та хіхонський «Спортінг». На каналі Canal+, який уже не існує, у когось виникла ідея видати Раулю камеру, щоб він знімав усе, що відбувається з командою під час виїзду на «Камп Ноу». Його природна чарівність, безпосередність та несподіваний успіх «Нумансії» миттєво зробили його зіркою.

Три десятиліття потому Рауль Руїс, за освітою кресляр і багатогранний комунікатор, з великою легкістю, щирим гумором і безліччю цікавих деталей описує свої активні сезони футболіста, передаючи аромат тих незабутніх років футболу, які вже не повернуться.