Ді Стефано, Еусебіо, Кройф, Беккенбауер, Дешам, Мальдіні, Кріштіану та Зідан прикрашали п'ятничну обкладинку «L’Équipe». На золотому тлі, з зображенням Габріеля Ано внизу, газета цілком заслужено віддавала шану самій собі. Адже саме цього дня виповнилося сімдесят років з моменту установчих зборів Кубка Європи в паризькому готелі «Амбасадор».

Іскра ідеї спалахнула у Габріеля Ано після прочитання колонки Девіда Уайн–Моргана в «Daily Mail» під заголовком: «Вулвз» тепер чемпіони світу». Це сталося після того, як «Вулвергемптон» здолав «Гонвед» (3:2) на своєму старенькому «Молінью», а за кілька днів до того розгромив там московський «Спартак» (5:0). Габріель Ано, який був присутній на матчі з «Гонведом», заперечив на сторінках «L’Équipe». Він стверджував, що такий висновок, зроблений на основі двох домашніх перемог над втомленими після довгих подорожей командами, є некоректним. Натомість Ано запропонував створити змагання за системою плей–оф – якщо не світове, то принаймні європейське – між чемпіонами всіх країн.

Це було у грудні 1954 року. В січні 1955 року газета представила простий регламент змагань, розроблений її журналістом Жаком Ферраном, а у квітні відбулася та сама зустріч, річницю якої ми тепер відзначаємо. Серед п'ятнадцяти присутніх був і Сантьяго Бернабеу. Саме він мудро запропонував обрати головою комісії віцепрезидента Французької федерації футболу, щоб налагодити зв'язок із вищими інстанціями та уникнути сприйняття ініціативи як бунту клубів.

Проте ФІФА та УЄФА, яка тоді була лише невеликим секретаріатом у структурі ФІФА, поставилися до ідеї прохолодно. ФІФА спробувала створити альтернативу – Кубок Ярмарків, залучивши до нього міста з міжнародними ярмарками. УЄФА ж заборонила використовувати назву «Кубок Європи», плануючи зберегти її для власного турніру збірних, який почали розробляти лише після цієї ініціативи.

Незважаючи на перешкоди, організатори продовжили роботу під початковою назвою «Кубок європейських клубів–чемпіонів». Проєкт набував таких привабливих рис, що вже у травні УЄФА взяла його під свою опіку. У вересні 1955 року м'яч вперше покотився полем у рамках нового змагання. І котиться досі.

Через 70 років варто відзначити велич тієї пан'європейської ініціативи, що об'єднала монархії та республіки, демократії та диктатури, капіталістів та комуністів, католиків, протестантів, православних і навіть мусульман. Це сталося в Європі, розділеній Залізною завісою, яка ще розбирала руїни та відновлювала залізниці після жахливої війни. І все це за два роки до Римського договору – першого несміливого кроку до майбутнього Спільного ринку, що еволюціонував у сучасний Європейський Союз.

Перший розіграш Кубка Європи пройшов бездоганно. Матчі відвідали понад 800 000 глядачів, а фінал у Парижі, де перемогу здобув мадридський «Реал», побачили вже 3 000 000 європейців по телебаченню. За його прикладом у Європі народився Кубок Ярмарків (перший розіграш якого тривав три роки, а другий – два, доводячи, що муніципалітети менш ефективні за приватні клуби), що згодом став Кубком УЄФА, та Кубок володарів кубків. У Південній Америці з'явився Кубок Лібертадорес, а разом з ним – Міжконтинентальний кубок, що зводив чемпіонів Європи та Південної Америки. Ідея також стимулювала створення Чемпіонату Європи (Євро), що проводиться у парні роки між Чемпіонатами світу, значно збільшивши кількість міжнародних матчів завдяки кваліфікаційним етапам.

Людство, яке до того взаємодіяло переважно через війни та торгівлю, тепер гарячково налагоджувало контакти через спорт, зокрема футбол. Він запропонував значно вищу частоту зустрічей, ніж традиційна чотирирічна система Олімпійських ігор та Чемпіонатів світу. Прогрес авіації скоротив відстані, штучне освітлення на стадіонах дозволило проводити матчі посеред тижня у робочий час, і футбол набув нового виміру. Європа почала зшивати рани після двох катастроф за півстоліття.

Цікаво, що сам Ано не був присутній на установчих зборах. Його стихією були ідеї, а не дискусії в закритих салонах з запахом тютюну. Піонер футболу, він був гравцем збірної Франції, воював у Першій світовій війні як льотчик–винищувач, вижив після збиття і повернувся до гри, поки авіакатастрофа на туристичному літаку не змусила його завершити кар'єру. Він почав писати для «L’Auto», попередника «L’Équipe», і водночас був секретарем відбіркового комітету, коли Франція була розгромлена Іспанією в Коломбі (1:5). Його репортаж був нищівним – він викрив усі недоліки французького футболу, включно з комітетом, який сам очолював. Логічно, що він подав у відставку того ж ранку, коли була опублікована його критика.