Це лише початок… Оголошеними цього тижня тарифами Дональд Трамп прагне не просто боротися з торговим дефіцитом США. Його амбіції сягають значно далі: він націлений на повну перебудову міжнародного порядку. Цей процес вже стартував з вимоги до країн НАТО збільшити оборонні витрати до 5% ВВП (і витрачати їх на американські компанії) і продовжиться низкою заходів, що подаються як інструменти «налаштування». Мета – виправити те, що він вважає хронічною переоцінкою долара, світової резервної валюти, яка здорожчує американський експорт та б'є по вітчизняній промисловості. На нас чекає світ, де міжнародна торгівля перетворюється на зброю, що спирається на тарифи, валютний контроль та стратегічне розділення союзників.

Стівен Міран, нещодавно призначений Трампом головою Ради економічних радників, є ключовою фігурою, що формує економічне мислення президента. Цей учень Мартіна Фельдштейна, легендарного економіста часів Рейгана, вже встиг висловити незгоду з політикою Федеральної резервної системи та навіть Міністерства фінансів. Саме Міран стоїть за своєрідним «посібником користувача» з перебудови глобальної торгової системи. Цей план чітко окреслює шляхи відновлення промислової бази США та використання доступу до внутрішнього ринку як інструменту стратегічного тиску.

План передбачає три етапи: перший, нинішній – це тарифний наступ; другий – поділ країн на категорії залежно від їхньої лояльності до інтересів США; третій – арсенал заходів фінансового контролю над ринками капіталу. Йдеться про специфічні податки для іноземних власників казначейських облігацій та прямі інтервенції на валютних ринках (що неминуче викличе напругу у відносинах з незалежною ФРС) через купівлю-продаж валют для маніпулювання курсом долара.

Використання тарифів як інструменту тиску – не новина. Цим шляхом йшов, наприклад, і Джо Байден, хоча нинішню ситуацію вирізняє безпрецедентна інтенсивність. Минула середа, помпезно названа Трампом «днем американського звільнення», нагадала 15 серпня 1971 року. Тоді республіканець Річард Ніксон, знаний як «Хитрий Дік», перервав ефір усіх телеканалів, щоб оголосити про «нікссонівські шоки»: замороження цін і зарплат, 10% тарифи, односторонню відмову від прив'язки долара до золота. Ніксон, як і Трамп сьогодні, виправдовував це спробою обмежити імпорт (хоч і не вживав слів «грабунок» чи «крадіжка»), зменшити гігантський торговий дефіцит та підтримати національну промисловість. Експеримент Ніксона провалився: місяці інфляції та низького зростання змусили скасувати ті тарифи. Хтось влучно написав тоді: «Уряд США опинився в ситуації дитини, яка виросла зі своїх чудових черевичків».

Сьогодні повітря насичене питаннями без відповідей: чи є оголошені тарифи лише інструментом для переговорів, чи вони запроваджені назавжди? Чи будуть їх зберігати, підвищувати або знижувати залежно від кон'юнктури? Як діяти бізнесу: переносити виробництво до Європи чи Азії, чи відкривати заводи всередині США? Поки світ шукає відповіді, економічна активність сповільнюється, а привид рецесії стає все реальнішим.

А тим часом, що сталося зі Світовою організацією торгівлі (СОТ), фактично зведеною нанівець? Народжена 30 років тому поза егідою ООН, вона мовчки спостерігає за кінцем історично аномальної епохи мирної глобалізації. На її руїнах утверджується економічний націоналізм, керований тією самою силою, яка ще вчора була головним апологетом капіталізму вільного ринку.

Далі буде…