Фізик Хуан Ігнасіо Сірак, піонер квантових обчислень, підкреслює, що "важко зрозуміти, на що здатний квантовий комп'ютер, не маючи його в наявності". Це твердження відображає поточну ситуацію в галузі, де дослідження стикаються зі значними викликами, а Європа прагне визначити свою роль у цій технологічній революції.

У 1997 році, будучи молодим дослідником, Сірак відмовився брати участь у публікації статті про квантові обчислення, яка мала назву "Квантова технологія: мрія чи кошмар?", оскільки в ній стверджувалося, що створення квантового комп'ютера є "неможливим". Майже через три десятиліття, враховуючи досягнутий прогрес, він розмірковує: "Як вчені, ми не можемо стверджувати, що щось неможливо".

Уродженець Манреси, 60-річний Сірак з 2001 року очолює Інститут квантової оптики Макса Планка і вважається одним із найвпливовіших вчених свого покоління. Його роботи цитувалися понад 146 000 разів, він є володарем багатьох престижних нагород і регулярно згадується у списках потенційних кандидатів на Нобелівську премію з фізики. У 1990-х роках спільно зі своїм колегою Пітером Цоллером він розробив перші життєздатні теоретичні основи для квантових обчислень. Сьогодні, коли провідні технологічні компанії активно втілюють ці ідеї в життя, Сірак працює над тензорними мережами – математичними інструментами, які можуть стати ключем до масштабованості квантових комп'ютерів.

Сірак зазначає, що спочатку не уявляв собі такого масштабу "квантового кипіння" та його впливу. Переломним моментом стало проявлення інтересу з боку промисловості та урядів близько 2015 року, коли квантові технології перейшли з обмежених лабораторій у поле зору великих гравців. Ще один важливий момент настав, коли квантовий комп'ютер продемонстрував здатність вирішувати завдання, недоступні для звичайних комп'ютерів, що привернуло увагу всього світу.

Європа, на думку Сірака, перебуває на рівні США чи Китаю у наукових дослідженнях, але відстає у комерціалізації та виробництві квантових комп'ютерів. Він підкреслює відсутність промислової потужності США та державного економічного потенціалу Китаю. Однак він бачить можливість для Європи у розвитку "екосистеми" квантових технологій: підтримці стартапів, підприємців та талантів в університетах, оскільки вигода полягає не лише у створенні самих комп'ютерів, а й у розробці компонентів, програмного забезпечення та розвитку людського капіталу.

Потужні квантові комп'ютери, за його прогнозами, з'являться через десять і більше років. Сірак визнає існування "великої бульбашки" навколо квантових обчислень, спричиненої завищеними очікуваннями. Він уточнює, що квантові комп'ютери будуть вирішувати певні проблеми значно швидше і, можливо, з меншим енергоспоживанням, але не стануть універсальним рішенням. Головна надія покладається на майбутні, поки невідомі застосування.

Наступним важливим етапом, на думку Сірака, стане розв'язання квантовими комп'ютерами значущої наукової проблеми (не академічної), яка була недоступна для класичних машин. Він очікує, що це відбудеться протягом одного-двох років, ймовірно, в галузі фізики матеріалів, наприклад, у дослідженні провідності електрики при низьких температурах. Основними перешкодами для повного розвитку квантових технологій залишаються необхідність роботи в надзвичайно специфічних умовах мікроскопічного світу та масштабування систем.

Щодо впливу ШІ на квантові технології Сірак висловлює надію, що квантові комп'ютери допоможуть у розвитку покращеного штучного інтелекту, але передбачати конкретні застосування без самих машин вкрай складно. Він вважає ШІ одним із найперспективніших напрямків.

Розмірковуючи про покращення досліджень в Іспанії, Сірак вказує на необхідність збільшення фінансування та покращення університетів. Однак, на його думку, ще важливіше переконати суспільство в тому, що наука і технологія є основою майбутньої економіки – концепція, яка глибоко вкоренилася в інших країнах, але не в Іспанії.

Незважаючи на постійне згадування його імені в контексті Нобелівської премії, Сірак не відчуває тиску. Для нього головне – це цікавість, задоволення від відкриттів та робота в команді. Він порівнює щоденні відкриття у фундаментальних дослідженнях з подорожжю до незвіданих місць, де можна працювати, керуючись чистою цікавістю, що він вважає великим привілеєм.