Руйнівний потенціал глобальної тарифної війни Дональда Трампа став очевидним цього тижня через обвал ринків. Дивує легковажність, відсутність розважливості та аргументів, з якими Білий дім розв’язав наступ, що має всі ознаки заподіяння найсерйознішої шкоди у світовому масштабі, і перш за все – самій країні, яка його розпочала. Знайти раціональну логіку в такій безглуздості складно, що, своєю чергою, ускладнює розробку ефективної відповіді. Вона вимагає бачення, що виходить за межі суто комерційних інтересів. Якою б колосальною не була економічна цінність цього аспекту, це лише частина проєкту підриву світового порядку, який здійснює Трамп. Саме цю картину світу слід мати на увазі, окреслюючи контури відповіді.

Це справжня революція у стратегії Сполучених Штатів. З явною зневагою до демократичних цінностей, вони більше не вірять, що міцні союзи та глобалізований світ відповідають їхнім інтересам. Ця стратегія вимагає від європейців величезних зусиль для адаптації. Для успіху потрібні, по-перше, високий ступінь єдності та точний розрахунок наслідків, які дії в одному секторі можуть мати для інших. Це вимагає, щоб рішучість йшла пліч-о-пліч з терпінням, розважливістю, уникненням спокуси поспішних дій та запальної риторики.

По-перше, перед обличчям тактики «задираки» умиротворення ніколи не є доцільним – це лише зелене світло для ще більших зловживань. ЄС повинен рішуче відповісти на торговельну війну Трампа. Видається доречним активувати інструмент протидії економічному примусу, який дозволяє Комісії пропонувати заходи, що виходять за рамки торгівлі товарами (невигідної для ЄС через його профіцит із США) та діяти у сфері послуг (больова точка для США, де ми маємо дефіцит). Але це вимагає кваліфікованої більшості, яка не гарантована, якщо Італія виступить проти. Необхідно заручитися її згодою. І прозондувати можливості діалогу з Вашингтоном. Період хаосу та шкоди, завданої виключно самим собі, яку Трамп не зможе приписати Європі, може посилити тиск на Білий дім і полегшити пошук виходу. Мета – зупинити катастрофу, а не різка ескалація, яка врятує уявну честь, але спричинить кровотечу.

Відповідь, у будь-якому випадку, не може обмежуватися лише заходами у відповідь. Не менш важливими є кроки «нового будівництва», такі як зміцнення зв’язків з іншими країнами чи блоками, над чим Комісія вже працює. Водночас, варто було б надати пріоритет завершенню формування спільного ринку, долаючи риси фрагментації, які через національні інтереси заважають його повноцінному функціонуванню.

Як у відповідних заходах, так і в конструктивних діях не можна ігнорувати питання безпеки Європи, де ми, на жаль, все ще дуже сильно залежимо від США. Мало сумнівів у тому, що Трамп може розіграти цю карту в рамках протистояння з Європою. Не варто сподіватися, що етика його «мистецтва угоди» завадить йому використати цей козир, який може наразити нас на серйозні ризики. Посеред торговельного шторму Сенатор США Марко Рубіо не вагаючись закликав союзників по НАТО витрачати 5% ВВП на оборону – безглуздя навіть у контексті необхідного зміцнення європейських оборонних можливостей.

Насамкінець, зважена відповідь аж ніяк не означає, що ми повинні утримуватися від реакції на зловживання, але діяти потрібно, керуючись холодним розрахунком, а не обуренням, яке цілком справедливо відчувають багато європейців. Попереду – турбулентний шлях, але ЄС гартувався, долаючи кризи, що здавалися непереборними. Кожного разу ЄС усвідомлював свій потенціал, коли діяв спільно, та необхідність власного виживання як орієнтира поваги до різноманітності та забезпечення добробуту своїх громадян, попри всі проблеми, недоліки та труднощі. Єдність та політичний інтелект сьогодні як ніколи необхідні, щоб успішно протистояти наступу Трампа.