Декількома словами
Стаття пояснює різницю між датами вшанування закінчення Другої світової війни в Європі (8 травня) та в країнах колишнього СРСР (9 травня). Розглядається, як ці дати символізували політичний поділ та як Україна перейшла до європейського формату пам'яті про війну.
Щорічно на початку травня світ згадує про закінчення Другої світової війни в Європі. Однак дати вшанування — 8 чи 9 травня — мають глибоке історичне та політичне підґрунтя, що символізувало розкол континенту під час Холодної війни і досі викликає дискусії.
8 травня 1945 року в Реймсі було підписано Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. У багатьох містах Заходу люди вийшли на вулиці святкувати. Наступного дня, на вимогу Йосипа Сталіна, церемонію повторили в Берліні за участю маршала Георгія Жукова та представників інших союзників. Для СРСР було важливим підкреслити свою ключову роль у перемозі.
Ця різниця в датах — 8 травня на Заході та 9 травня в Радянському блоці — на десятиліття стала символом поділу між Сходом і Заходом. На Заході 8 травня уособлювало перемогу над нацизмом, здобуту об'єднаними силами союзників та рухів опору. Цей день став основою післявоєнного антифашистського консенсусу, хоча й базувався на "вибірковому забуванні" фактів співпраці з нацистами в деяких країнах.
Для переможеної Німеччини 8 травня довгий час було днем поразки. Лише в 1985 році президент ФРН назвав його днем звільнення від нацизму. Італія ж згадувала перемогу як свою завдяки міфу про опір, ігноруючи відповідальність за агресії Муссоліні.
У Радянському Союзі 9 травня святкували як День Перемоги, насамперед як тріумф "матері-Росії", що пожертвувала своїми синами для порятунку Європи. Проте Сталін боявся сили народу-переможця, і з 1947 року 9 травня перестав бути вихідним. Лише після його смерті, з 1960-х, 9 травня знову став головним святом, що вшановувало тріумф, а не жертви. Ця дата позиціонувалася як справжня дата заснування нового СРСР – кульмінація "Великої Вітчизняної війни". Це також супроводжувалося замовчуванням пакту Молотова-Ріббентропа, сталінських репресій, окупації Прибалтики чи колабораціонізму.
Після розпаду СРСР у 1991 році розбіжності навколо 9 травня поглибилися. Для багатьох країн колишнього СРСР ця дата стала днем жалоби, що нагадувала про зміну одного окупанта (нацистського) на іншого (радянського). Україна та низка інших країн перейшли до вшанування закінчення війни 8 травня (як День пам'яті та примирення) та визначили її початком вересень 1939 року, синхронізувавши свій підхід з європейською традицією і політиками пам'яті, зокрема, вшануванням пам'яті жертв Голокосту.
Натомість Росія, після початкових вагань, закріпила за 9 травня статус головної історичної дати. Перемога у "Великій Вітчизняній війні" залишається центральним елементом російської історичної пам'яті. З приходом до влади Володимира Путіна 9 травня став ключовим елементом державного наративу, що супроводжується парадами та ностальгією за СРСР. Риторика наголошує на російсько-радянському подвигу порятунку Європи, звинувачуючи Захід та колишні радянські республіки у "невдячності" та "переписуванні історії". З 2022 року ця риторика стала ще більш агресивною.
На тлі зростання ультраправих рухів у світі, як ніколи важливо згадувати 8 травня у загальноєвропейському вимірі, як день перемоги демократії та прав людини. Пам'ять про поразку нацизму та фашизму на континенті — це джерело надії та нагадування, що свободу можна захистити лише разом, вчачись на помилках минулого. Історія не повторюється, але іноді римується.
