Декількома словами
У статті аналізуються перспективи Великобританії після Brexit та її відносини з Європою, США та іншими країнами, підкреслюється необхідність довгострокової стратегії.
Політична плутанина залишається головною проблемою Великобританії у її взаєминах зі світом. Недавні візити французького президента Еммануеля Макрона та німецького канцлера Фрідріха Мерца лише підкреслили цю плутанину.
У 1945 році Вінстон Черчилль бачив роль Великобританії у світі як перетин трьох кіл: Співдружності (колишньої Британської імперії), Європи та Сполучених Штатів. З часом перше коло втратило стратегічне значення, а у 70-х роках Великобританія увійшла до другого кола — Європейського Союзу, але тепер покинула його. Після націоналістичної революції президента Дональда Трампа стратегічні кола Великобританії, здається, завершили свій відлік: три, два, один, нуль.
Зараз Великобританія опинилася затиснутою між трьома «слонами»: США, ЄС та Китаєм. Британський уряд, як і багато років тому Тоні Блер, називає себе «мостом» між Європою та США. Але яким мостом може бути країна, що залишила ЄС, коли Трамп ставить під сумнів трансатлантичні відносини?
Єдиним логічним завершенням Brexit могло б стати перетворення на «Велику Швейцарію» по інший бік Ла-Маншу, «Сінгапур Північної Європи». Однак це не було серйозним варіантом навіть для більшості прихильників Brexit. Більшість британців вважають, що це несумісно з уявленням про місце Великобританії у світі.
Після вторгнення Путіна в Україну відродилися «черчиллівські інстинкти» Великобританії. Великобританія працює разом з Францією, Німеччиною та Польщею на захист України та Європи. Візит Макрона став можливістю для оголошення про безпрецедентну співпрацю двох європейських ядерних держав, що гарантують відповідь на будь-які загрози.
Стратегічне питання: якщо Великобританія готова ризикувати своїм існуванням заради захисту Європи, то чому вона не має права голосу в її розвитку? Якщо уряд зробив ставку на економічне зростання, то чому не налагоджує відносини зі своїм найбільшим ринком?
У поточній ситуації Великобританія повністю прихильна захисту Європи, але не користується економічними перевагами членства в ЄС. Більше того, їй доводиться платити певну ціну, наприклад, поступки в галузі рибальства Франції. Єдиним довгостроковим стратегічним рішенням було б повернення Великобританії до ЄС, прийнявши нові, менш вигідні умови. Спроби знайти компроміс, такі як митний союз, запропонований британськими ліберал-демократами, принесли б лише невеликі економічні вигоди, а повноцінне членство в ЄС дало б Великобританії реальні переваги та політичний вплив.
Багато британських політиків ще не готові до такого кроку. Що ж залишається? Продовжувати «абияк». Ir tirando — майже британська спеціалізація. Кір Стармер добре вибудував відносини з лідерами, такими як Макрон та фон дер Ляйен, а також з Трампом та Зеленським. Він проявив себе як справжній лідер у питаннях України та виконав свою обіцянку «зробити Великобританію знову серйозною». Проте Великобританії потрібна більш чітка стратегія на майбутнє. Як гласить Талмуд: якщо ти не знаєш, куди йдеш, будь-яка дорога приведе тебе туди.
