Відчуття незахищеності пізно ввечері на погано освітленій вулиці або складність пересування містом з дитячим візочком та важкими сумками, намагаючись встигнути на зустріч. Традиційне міське планування часто не враховувало щоденні маршрути та потреби жінок, що призводить до структурної нерівності та обмежує їхню повноцінну участь у громадському житті.

Концепція феміністичного урбанізму набуває все більшої популярності. Як зазначає одна з її піонерок в Іспанії, архітекторка Інес Санчес де Мадаріага, чоловіки та жінки використовують міський простір по-різному.

Жінки значно частіше беруть на себе функції догляду за дітьми, літніми чи хворими. Статистичні дані показують, що переважна більшість осіб, які опікуються людьми з інвалідністю старше шести років, – це жінки. Вони здійснюють більше зупинок протягом дня: лікарня, дитячий садок, школа, магазин, будинок для літніх людей, офіс. Ці численні переміщення між різними точками міста забирають багато часу та енергії.

Незважаючи на інтенсивніше використання міської інфраструктури для щоденних завдань, жінки часто мають нижчу купівельну спроможність і є основними користувачами громадського транспорту. При цьому лише близько 30% жінок володіють автомобілем.

«Їм потрібна можливість легко дістатися до всього», — наголошує архітекторка, сподіваючись, що підвищення комфорту також сприятиме більш справедливому розподілу обов'язків. Чоловіки частіше подорожують лише між домом, роботою та місцями дозвілля, їхні маршрути, як правило, простіші та лінійніші.

У рамках феміністичного урбанізму розглядається концепція «15-хвилинного міста», де більшість необхідних послуг доступна пішки, на велосипеді або громадським транспортом протягом 15 хвилин від дому. Це підвищує автономність мешканців, особливо жінок.

Експертки, такі як Марта Ескерекоча, аналітикиня міської політики з гендерною оптикою, підкреслюють необхідність переосмислення міст, побудованих з акцентом на продуктивність, а не на якість життя. «Нас намагалися витіснити з громадського простору, і нам потрібно повернути нашу автономію на вулицях», — каже вона.

Найважливіші принципи феміністичного урбанізму — доступність та безпека. Якщо жінки відчувають, що місце небезпечне, вони перестають туди ходити. Дизайн та планування мають зменшувати як відчуття вразливості, так і реальні ризики. Наприклад, забезпечення хорошого освітлення, чистоти вулиць, створення прозорих громадських ліфтів — усе це елементи безпечного міста.

Доступне місто означає хорошу транспортну мережу та відсутність перешкод. Інфраструктура безпосередньо впливає на доступ жінок до працевлаштування. Відсутність нічного транспорту в деяких районах робить роботу в нічні зміни або у віддалених локаціях майже неможливою для жінок, яким потрібно повертатися додому.

Приклади успішної реалізації феміністичного урбанізму існують у різних містах. В Іспанії це Країна Басків (де ще у 90-х створювалися «карти забороненого міста» для виявлення небезпечних зон), Віторія (план сталої мобільності з електробусами), Барселона (концепція суперкварталів, що обмежує рух транспорту). На міжнародному рівні виділяють Відень (цілий район, спроектований з урахуванням гендерних особливостей) та деякі міста Швеції (підігрів тротуарів, щоб не застрягали візочки та інвалідні крісла).

В Іспанії запровадження цих принципів поступово відбувається на законодавчому рівні, але не завжди знаходить повну підтримку у всіх владних структурах. Наприклад, президентка Мадрида Ісабель Діас Аюсо публічно висміювала цю концепцію. Проте, окремі муніципалітети, як Алькоркон, починають застосовувати «фіолетові окуляри» при плануванні, прагнучи уникнути тупиків та вузьких проходів, зробити пішохідні зони безпечнішими та доступнішими, а також забезпечити близькість необхідних послуг.

Перспектива рівності має проникати і в дизайн житлових приміщень. Наприклад, планування кухонь та пралень має бути зручним не для однієї людини, а для спільного використання, а кімнати повинні бути однакового розміру, щоб уникнути ієрархії та адаптуватися до різних моделей сімей.

Будівництво з урахуванням гендерних особливостей — це крок у майбутнє, попри можливий опір. Мета — зробити міста комфортними, безпечними та рівними для всіх мешканців.