Декількома словами
Стаття аналізує, чому не існує «безідейних» політичних рішень, оскільки всі пропозиції ґрунтуються на теоретичних уявленнях про суспільство. Як приклад наводяться дебати між політичними партіями після енергетичного збою, де різні сторони демонструють свої ідеологічні позиції з питання енергетики та інших тем.
У політичному дискурсі часто лунає риторичне запитання: «Чому робити ставку на щось — це ідеологія, а не робити — ні?» Це запитання вказує на одне з фундаментальних спотворень сучасного політичного наративу: спробу звести значення слова «ідеологія» до чогось на кшталт «фанатизму» та протиставити його політичним програмам, які нібито базуються на «здоровому глузді», є природними й очевидними. Згідно з цією точкою зору, існують політики з ідеологією та ті, хто просто «бачить речі як вони є». Звідси з'являються такі поняття, як «гендерна ідеологія», «кліматична ідеологія», «житлова ідеологія» та багато інших. Це хибна думка.
Ідеологія — це сукупність теоретичних уявлень про модель суспільства. Будь-яка пропозиція в цьому контексті буде ідеологічною за своєю суттю. Яскравим доказом цього є, наприклад, дебати після нещодавнього енергетичного інциденту в одному з регіонів. Сам факт події був єдиним для всіх: повне відключення енергопостачання на кілька секунд і поступове відновлення протягом приблизно 15 годин. Беззаперечним є і те, що технічні спеціалісти поки публічно не прояснили справжні причини збою в роботі енергосистеми. І тим не менше, парламентські групи відразу ж вступили в палку дискусію щодо найкращих способів запобігти повторенню подібного «затемнення» (хоча, як визнав місцевий політик, треба визнати, що ми «вразливе суспільство», що, чесно кажучи, лякає).
Ці протилежні рішення ґрунтуються на різних ідеологіях, представлених у парламенті. Здається дивним, що доводиться наполягати на такому очевидному факті. Те, що одні партії виступають на захист відновлюваних джерел енергії, звичайно, відповідає їхній ідеології. Екологізм та пріоритетна боротьба зі зміною клімату давно стали одними з ключових прапорів лівих сил. Але й те, що інші партії вихваляють переваги атомної енергетики, теж ідеологічно і знаходиться на тому ж рівні. Праві традиційно роблять ставку на вигоди економічного зростання і підпорядковують цій меті інші реалії.
Однак ідеологічним є і те, що під час дебатів щодо відключення енергії деякі політики використовують привід для критики надлишку неповнолітніх іноземних громадян, інші згадують Холодну війну для нападок на колишніх комуністів, треті бачать причину збою в регіональних відносинах, четверті пропонують як зразок енергетичну модель сусідньої держави, а представники лівих партій приділяють більше уваги необхідності створення суспільної та автономної енергетичної моделі.
Безперечно, всі ці пропозиції ґрунтуються на міркуваннях, які заслуговують на повагу. Що неприпустимо, так це стверджувати, ніби одні виникають з теоретичних упереджень, а інші — з емпіричної перевірки реального життя.
