Декількома словами
Конфлікт між Індією та Пакистаном знову загострився після недавніх терактів та жорстких заяв. Ключовим питанням протистояння є контроль над водними ресурсами басейну річки Інд та регіон Кашмір, що стало ще більш актуальним через зростання населення та зміну клімату. Рішення Індії призупинити водний договір з Пакистаном може мати серйозні геополітичні наслідки в регіоні, де стикаються інтереси ядерних держав.
Конфлікт між Індією та Пакистаном, що значною мірою обертається навколо спірного регіону Кашмір, має глибоку матеріальну основу – боротьбу за контроль над водними ресурсами басейну річки Інд. Багато аналітиків вважають, що саме вода є головним джерелом цього тривалого протистояння.
Останнє загострення сталося після серії подій, включаючи нещодавній теракт у районі Пахалгама та напад у пакистанському місті Урі. Ці інциденти викликали сильні асоціації з насильством часів розділу Британської Індії. Незадовго до цього головнокомандувач Сухопутних військ Пакистану заявив, що Кашмір – це «яремна вена Пакистану». Він наголосив, що Пакистан не залишить «кашмірських братів» у їхній «героїчній боротьбі проти індійської окупації» та підкреслив «принципові відмінності в усіх аспектах життя» між індусами та мусульманами. Індійська розвідка інтерпретувала ці слова як потенційний каталізатор атаки за схемою «повідомлення-дія». Відповідальність за теракт взяло на себе угруповання «Лашкар-і-Тайба», що базується в Пакистані, хоча Ісламабад категорично відкинув будь-яку причетність.
Ця хвиля насильства спровокувала небезпечну ескалацію. Першим кроком Нью-Делі стало призупинення дії Договору про води Інду, доки Пакистан «надійно та безповоротно не відмовиться від підтримки транскордонного тероризму». У відповідь міністр закордонних справ Пакистану заявив, що будь-які спроби змінити потік води згідно з договором вважатимуться «актом війни». Ситуація ще більше загострилася після того, як індійські повітряні сили здійснили перші удари по інфраструктурі зазначених терористичних організацій.
Поза межами субконтиненту реакція великих держав була неоднозначною. Китай, який є стратегічним партнером Пакистану і називає його «залізним другом», спершу закликав до діалогу, а потім заявив про підтримку Ісламабада в «захисті його суверенітету та інтересів безпеки». Сполучені Штати, чий віцепрезидент перебував у поїздці до Індії під час теракту, висловили беззастережну підтримку боротьбі Індії проти тероризму.
На матеріальному рівні конфлікт можна звести до боротьби за контроль над басейном річки Інд. Цей басейн включає шість приток, що протікають північним заходом Індії перед тим, як увійти до Пакистану. Розподіл водних ресурсів регулюється Договором про води Інду 1960 року, який відводить Пакистану близько 80% стоку. Цей договір витримав дві війни та численні кризи. Однак він був підписаний у часи, коли майбутня нестача води та наслідки зміни клімату були невідомі. Тоді населення Пакистану становило 43 мільйони, а Індії – 435 мільйонів. Сьогодні ці цифри зросли до 255 мільйонів і понад 1,44 мільярда відповідно, що робить водні ресурси критично важливими.
Центральна роль води настільки значуща, що можна стверджувати: суперечка за Кашмір – регіон, що має найбільші водні ресурси басейну Інду – це, по суті, війна за воду, викладена іншими термінами. Територіальні претензії прямо пов'язані з контролем над річками, що протікають цією територією. Як стверджують аналітики, асиметричний розподіл водних ресурсів тісно пов'язаний з геополітичними зіткненнями по всьому світу, від Ізраїлю та Палестини до ситуації в Південній Азії. Прикладом також є масштабне будівництво дамб Китаєм на транскордонних річках, таких як Брахмапутра.
Індія не вперше пов'язує Договір про води Інду з транскордонним тероризмом. У 2016 році, після нападу в Урі, прем'єр-міністр Моді заявив: «Вода і кров не можуть текти разом». Однак нинішня ситуація вносить суттєву новизну. Вперше Індія матеріалізувала свою погрозу, що є якісним поворотом у її стратегії з довгостроковими геополітичними наслідками. Це рішення створює прецедент, який може обернутися проти самої Індії, якщо Китай – гегемон у верхній течії річок, що контролює водні джерела з Тибету, які живлять Пакистан, Індію та Бангладеш – вирішить застосувати аналогічну логіку. Не варто також забувати про чітку підтримку Пекіном Ісламабада, який є стратегічним партнером в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», зокрема, через Китайсько-пакистанський економічний коридор. Це ще більше ускладнює і без того крихкий регіональний баланс.
Таким чином, ми бачимо, як чотири ядерні держави вишиковуються відповідно до власних інтересів та партнерств, додаючи новий вимір до конфлікту. Його тривалість, частково зумовлена водними та кліматичними факторами, лише посилюватиметься з часом, якщо не будуть досягнуті справедливі та стійкі угоди.
