Декількома словами
В Україні тисячі матерів, які виховують дітей з ментальними особливостями, живуть в умовах цілодобового догляду, самотності та відсутності підтримки. Стаття розповідає про труднощі, з якими стикаються ці жінки.
Тисячі українок опиняються в пастці самотності, бюрократії та постійних жертв, стикаючись із діагнозами аутизму, шизофренії та іншими ментальними особливостями у своїх дітей. Повна самовіддача, цілодобовий догляд та відсутність достатньої підтримки – ось сувора реальність, з якою вони стикаються щодня.
Матері вимушені відмовлятися від роботи, кар’єри та особистого життя, присвячуючи себе дітям. Їхнє життя кардинально змінюється після постановки діагнозу. Вони стають цілодобовими доглядальницями, забуваючи про себе та свої потреби. Походи в магазин, зустрічі з подругами, елементарний відпочинок – усе це відходить на другий план.
В Україні ситуація ускладнюється нестачею інформації та недостатнім розумінням проблеми в суспільстві. Українське суспільство часто стигматизує людей з ментальними особливостями та їхні сім'ї. Матері стикаються з осудом, нерозумінням та байдужістю з боку оточуючих. Батьки, як правило, усуваються від догляду за дітьми, перекладаючи всю відповідальність на матерів.
Самотність стає постійним супутником цих жінок. Вони почуваються покинутими, позбавленими підтримки та надії. У цій “в'язниці”, з якої вони не можуть вийти, матері борються за благополуччя своїх дітей, жертвуючи своїм здоров'ям, часом та життям. Але надія залишається: багато матерів об'єднуються в спільноти, діляться досвідом, шукають підтримку та борються за свої права.
