Декількома словами
У Латинській Америці зростає нерівність: багатство мільярдерів збільшується, а демократія слабшає. Оксфам закликає до податкової реформи.
У той час як демократичні інститути в Латинській Америці демонструють ознаки послаблення, багатство надбагатих зростає приголомшливими темпами. За даними останніх звітів, лише 106 осіб та їхні сім'ї контролюють статки, що перевищують мільярд доларів, сукупний обсяг яких перевищує 565 мільярдів доларів. При цьому, майно латиноамериканських мільярдерів тільки за перші шість місяців 2025 року зросло в 12 разів швидше, ніж регіональний ВВП за 2024 рік.
Водночас, половина населення, близько 170 мільйонів людей, проживає за межею бідності, а ще 66 мільйонів перебувають в умовах крайньої бідності. Цей розрив між багатими та бідними не лише є соціальною трагедією, але й становить пряму загрозу для демократії.
Надбагатство означає концентрацію влади. Мільярдери впливають на політичні рішення, фінансують виборчі кампанії, формують громадську думку та блокують податкові реформи. У формальних демократіях, де кожен голос має мати однакове значення, влада все більше залежить від багатства. Принцип «одна людина — один голос» все частіше замінюється принципом «один долар — один голос».
Звіти попереджають про демократичний спад у регіоні. Наразі лише 48% громадян підтримують демократію як форму правління, в той час як у 2010 році цей показник становив 63%. Основна причина – зростаюче переконання в тому, що уряди представляють інтереси не більшості, а лише привілейованих верств населення. Політика жорсткої економії, недостатнє соціальне інвестування та небажання обкладати податками багатих лише посилюють це відчуття.
Регресивність податкових систем є ключовою проблемою. У більшості країн Латинської Америки, 1% найбагатших платить пропорційно менше податків, ніж інші верстви населення. Податки на споживання, такі як ПДВ, поширені повсюдно, в той час як податки на майно, спадок або великі статки є незначними або відсутніми зовсім. Ухилення від сплати податків, яке вигідне виключно багатим та великим корпораціям, становить 6,7% від регіонального ВВП, або близько 433 мільярдів доларів щорічно. Це можна порівняти з сумою, яку, на думку Панамериканської організації охорони здоров'я, країни регіону повинні інвестувати в системи охорони здоров'я.
Така податкова система не тільки посилює нерівність, але й підриває матеріальну основу демократії. Без достатніх доходів держави не можуть гарантувати основні права та підтримувати якісні громадські послуги. Нестача інвестицій в охорону здоров'я, освіту, житло та соціальний захист руйнує зв'язок між громадянами та інституціями. В результаті нерівність переростає в розчарування в демократії, а розчарування, у свою чергу, стає благодатним ґрунтом для авторитарних настроїв.
Рішення очевидне: необхідно терміново переходити до прогресивних податкових систем, які обкладають податком тих, у кого найбільше, та зміцнюють перерозподільчу здатність держави. Податкова політика не може залишатися технічним або другорядним питанням. Це глибоко політичний інструмент. Якщо вона не спрямована на забезпечення прав, то в кінцевому підсумку відтворює і навіть розширює несправедливість, яку повинна виправляти.
Недавня зустріч в Чилі підтвердила необхідність зробити цю тему центральною в регіональних дебатах. Не можна серйозно говорити про зміцнення демократії, не обговорюючи розподіл економічної та політичної влади. Не можна захистити демократичні інститути, дозволяючи еліті концентрувати багатство, впливати на ключові рішення та блокувати будь-які спроби податкової справедливості. Час для податкової справедливості настав.
Оригінальна стаття була написана директором регіонального відділення Оксфам в Латинській Америці та Карибському басейні Глорією Гарсією Парра.
