Декількома словами
Верховний суд Індії бездіє у питанні захисту прав мільйонів хатніх робітниць, які стикаються з низькою оплатою праці та поганими умовами роботи.
В Індії, незважаючи на обіцянки та навіть рішення Верховного суду, мільйони хатніх робітниць як і раніше не мають законодавчого захисту своїх трудових прав. Суд, раніше постановив створити комісію для розробки централізованого закону, покликаного забезпечити захист прав працівниць, зіткнувся з бездіяльністю влади.
Працівниці домашнього господарства, такі як 30-річна Сангіта М. з Бангалору, живуть у постійному страху втратити роботу. Низькі зарплати, важкі умови праці, відсутність вихідних та лікарняних — повсякденна реальність для мільйонів індійських хатніх робітниць. За даними різних організацій, у цій сфері зайнято від 20 до 80 мільйонів осіб, але точні дані досі відсутні.
У січні 2024 року Верховний суд вимагав від уряду створити міжміністерську комісію для вивчення можливості ухвалення закону, але комісія так і не представила свій звіт у встановлений термін. Правозахисники, такі як Гета Менон, співзасновниця Stree Jagruti Samiti, відзначають, що відсутність законодавчої бази призводить до зловживань та дискримінації.
З 1959 року робилися спроби ухвалити закони про захист прав хатніх робітниць, але жодна з них не увінчалася успіхом. Хоча деякі штати вжили заходів для покращення умов праці, мінімальні гарантії як і раніше відсутні. Працівники вимагають гідних умов праці, оплачуваних лікарняних, щотижневих вихідних та допомоги на освіту для дітей.
Однією з проблем є нечітке визначення місця роботи. Для роботодавця дім — це приватна територія, а для хатньої робітниці — місце роботи. Також, за словами правозахисників, робота по дому недооцінена. Для зміни ситуації необхідно ратифікувати Конвенцію МОП 2011 року та посилити роль асоціацій мешканців.
