Нещодавня вулична агітація президента Колумбії Густаво Петро на Таймс-сквер у Нью-Йорку, де він закликав ізраїльських військових до бунту проти їхнього уряду та заявив про готовність приєднатися до «армії спасіння світу», викликала міжнародне обурення. Цей акт розцінюється як провокація, що не відповідає ролі глави держави.

Аналітики підкреслюють небезпеку такого прецеденту: «Що б ми сказали, якби Дональд Трамп приїхав до Боготи і публічно закликав наших солдатів до повстання?»

Своєю поведінкою Петро викликає паралелі з двома історичними фігурами. Перша — Лорд Байрон (1788–1824), впливовий англійський поет-романтик, чиє життя було сповнене бунтарства. Він став символом боротьби за свободу народів, пожертвувавши своїм престижем і статком заради незалежності Греції. Петро, одягнений у палестинську куфію, намагається наслідувати цей героїчний, але часто трагічний ідеалізм, заявляючи, що готовий стати на полі бою, як Болівар і Че Гевара.

Друга паралель — Ернесто Че Гевара. Автор статті ставить питання: чи готовий Петро насправді, як це зробив Че, відмовитися від президентства, щоб поїхати воювати в Сектор Газа? Че Гевара після своєї знаменитої промови в ООН у 1964 році покинув кубинський уряд, але зазнав невдачі як у партизанському русі в Конго, так і в Болівії, де був згодом страчений. Це підкреслює ризик переходу від гучних слів до непідготовлених, провальних дій.

Критики вважають, що президент Петро має надмірне почуття власної місії та «байронічну» самооцінку. Він вважає, що повинен діяти негайно, щоб врятувати людство, і це змусило його оголосити дипломатію «мертвою», а єдиним шляхом — зброю. Такий крок є серйозною помилкою. Петро діє як лідер громадської організації, а не як державний муж, «спалюючи всі кораблі» та ініціюючи «подорож без повернення».

Хоча подібні радикальні заяви можуть дати йому політичні переваги всередині Колумбії (на тлі зростаючого обурення діями прем'єра Ізраїлю Нетаньяху), вони руйнують його міжнародну позицію. Це особливо актуально, коли його уряд і так піддається критиці за недостатню відданість «війні проти наркотиків» — справі, де Колумбія понесла найбільші витрати.

Петро, разом із президентом Південної Африки Сирілом Рамафосою, заслуговує на визнання за те, що з самого початку привернув увагу світу до політики «винищення» в Газі, тоді як інші світові лідери мовчали. Однак підтримка палестинського народу повинна надаватися в рамках міжнародного права — через механізми ООН та Міжнародного кримінального суду. Поховання дипломатії, яким займається адміністрація Петро, лише дає «зелене світло варварству».

Президенту необхідно визначитися, яку роль він обирає: трагічного бунтаря, подібного до Байрона, вицвілої постаті партизана-революціонера, як Че Гевара, чи державного діяча, здатного до багатосторонньої співпраці. Президенти, на відміну від поетів, несуть відповідальність перед інтересами свого народу. Нерозважливо замінювати обережну дипломатію на риторику зброї та самопожертви.