Страх є одним із найдавніших і найпотужніших знарядь в арсеналі політиків. Тирани та маніпулятори майстерно використовують його, бо він є однією з невидимих сил, що керують світом. Очікування майбутніх бід є головним джерелом нещастя, що спонукало філософів від Спінози до Гоббса помістити страх у центр своїх роздумів про людину та державу. Страх завжди працює, хоч і на шкоду.

Відмова від необґрунтованих страхів могла б стати найбільшим визволенням для людини. Первісний страх, що живить усі інші — це страх смерті. «Timor mortis» — незмінна константа в історії культури. Зрештою, страх перед смертю, особливо насильницькою, є парадоксальною, але природною формою вираження нашої любові до життя. Невипадково у більшості мов, навіть у привітаннях, так чи інакше присутнє побажання миру.

У світі, де політичні лідери та впливові фігури часто вдаються до нагнітання паніки, пролунало інше послання: «Ми маємо йти вперед, але без страху». У ретельно вивіреному публічному виступі немає випадковостей, і це було не просто доброзичливе чи пацифістське застереження, а щось більше.

Безстрашність для християнства є визвольним імперативом, що повторюється з моменту Благовіщення до Воскресіння. Це категоричний заклик до відмови від страху, що заперечує давню трагічну мудрість про неминучу болісність знання. Така формула незвичайна, адже страх рідко підкоряється доводам розуму чи словам. Але почути заклик відмовитися від страху від світового лідера стало майже екстраординарною подією, особливо враховуючи, як багато тих, хто визначає наше майбутнє, самі є індукторами паніки.

Згадайте, як багато впливових людей — від начальника на роботі до високопоставленого політика — відзначаються тим, що банально сіють паніку. Тим важливіше звучить голос, який повторює стародавній імператив: «Не бійтеся».