Декількома словами
Новина про бажання багатих і впливових жити вічно і про те, як це пов'язано з кризою демократії. Аналіз сучасних тенденцій і філософських поглядів.
Часом виникає бажання померти. Не через депресію чи розчарування у світі, і навіть не через безсилля щось змінити. А через бунт проти тих, хто, виснажуючи планету, мріє про вічне життя. Йдеться про лібертаріанців та трансгуманістів з Кремнієвої долини, таких як Ілон Маск, які кидають виклик неминучості смерті.
Ці люди витрачають мільйони на омолоджуючі процедури та експерименти з плазмою крові, прагнуть до "безсмертя" за допомогою технологій. Технології замінили алхімію та середньовічну магію як джерела утопій багатих та впливових. Але за цим бажанням стоїть щось більше.
Автор статті вбачає зв'язок між прагненням до безсмертя та занепадом демократії, заснованої на визнанні меж та рівності. Багаті хочуть жити вічно, а бідні хочуть просто дожити до сьогоднішнього дня. Капіталізм обіцяв безсмертя, але подарував довгу старість, часто обтяжену хворобами та ізоляцією. Штучний інтелект пропонує цифрове безсмертя, але не може оцифрувати старість, останній прихисток тіла.
В статті наголошується, що багаті та впливові борються не тільки з часом, але й з демократією. Вони не хочуть вічної старості, вони хочуть вічно насолоджуватися життям. Автор цитує висловлювання письменниці, яка говорить, що їй хочеться померти, коли інші прагнуть безсмертя. Він згадує китайську притчу, в якій людина не змогла уникнути влади кохання.
На завершення, автор вказує, що сучасність – це перехрестя цивілізацій. Це вибір між землею та повітрям, між політикою та штучним інтелектом, між гуманізмом та трансгуманізмом, між коханням та безсмертям. Багаті прагнуть до радикального перетворення світу, але їхній проєкт індивідуального безсмертя підриває умови для виживання суспільства.
Автор закликає до гідного і розумно довгого життя, до мирної смерті, в якій будуть і біль, і кохання.
