Декількома словами
Стаття присвячена проблемі самоцензури та її впливу на свободу слова. Автор аналізує механізми придушення та закликає до усвідомленого протистояння.
Самоцензура є одним із наслідків авторитаризму. Щоб їй протистояти, необхідно, насамперед, її розпізнати. Саме про це розмірковує автор статті.
У статті наводяться приклади, коли рішення ухвалювалися, здавалося б, абсолютно самостійно, без прямого тиску влади, але при цьому вони збігалися з її інтересами. Так, телеканал ABC прийняв «незалежне редакційне рішення» не запрошувати Джиммі Кіммела, а в Каліфорнійському університеті в Берклі ім'я Джудіт Батлер опинилося у списку, надісланому до федеральних органів.
Автор зазначає, що подібні механізми самоцензури призводять до того, що демократія поступово трансформується в невидимий авторитаризм, де інструменти захисту перетворюються на засоби придушення критики. Відбувається підміна понять, коли боротьба з «мовою ненависті» використовується для замовчування політичних опонентів, а антидискримінаційні процедури перетворюються на систему стеження.
У підсумку, виникає питання про те, як протистояти системі, яка маскується під відсутність влади та діє через «вільні» рішення незалежних акторів. Автор наголошує на важливості усвідомлення цього механізму: щоразу, коли установа ухвалює рішення, що відповідає інтересам влади, коли ми вдаємося до самоцензури, ми підживлюємо цю машину. На думку автора, «полонений розум» не є пасивною жертвою, а активним співучасником. І саме в цьому криється його слабкість, а отже – і наша надія.
