Декількома словами
США практикують депортації мігрантів до третіх країн, приховуючи деталі, що викликає занепокоєння у правозахисників.
Адміністрація США, незалежно від президента, практикує депортацію мігрантів до третіх країн, зберігаючи повну секретність щодо особистості депортованих та їхнього кінцевого пункту призначення. Правозахисники висловлюють серйозне занепокоєння, стверджуючи, що такі дії можуть бути незаконними, особливо якщо не було спроб репатріації до країн походження.
Зокрема, викликають питання випадки відправки мігрантів до Руанди, Південного Судану та Есватіні, де депортовані стикаються з відсутністю інформації про себе, свої справи та умови утримання. Адвокати заявляють про ізоляцію своїх підзахисних, відсутність зв'язку та побоювання щодо можливих тортур у країнах, де не дотримуються прав людини.
Критики наголошують на жорстокості таких депортацій, при яких люди відправляються до країн, з якими вони не мають зв'язків і де вони не розмовляють місцевою мовою. Відзначається, що влада США виправдовує такі дії необхідністю висилки «небезпечних злочинців», проте правозахисники оскаржують це.
Прикладом є історія Орвілла Еторії, депортованого після відбуття покарання в США. Його адвокати стверджують, що його відправка до Есватіні була необґрунтованою, особливо враховуючи, що Ямайка, його батьківщина, була готова його прийняти.
На думку експертів, депортації до третіх країн можуть бути частиною стратегії, спрямованої на залякування мігрантів та стимулювання їх до добровільної репатріації. Правозахисники наполягають на тому, що подібні дії порушують закон та ставлять під загрозу безпеку депортованих.
Влада США укладала секретні угоди з різними країнами про прийняття депортованих, що викликає питання щодо дотримання прав людини та прозорості цих угод. Нещодавня пропозиція щодо прийняття біженців з інших країн, які не мають судимостей, не прояснює ситуацію, а скоріше викликає нові питання.
