Декількома словами
Виверження вулкана Невадо-дель-Руїс у 1985 році призвело до однієї з найбільших природних катастроф у Колумбії, знищивши місто Армеро і забравши життя 25 000 людей. Ця трагедія стала каталізатором для розвитку вулканології та систем моніторингу в країні, значно підвищивши готовність до майбутніх природних загроз.
Сорок років тому, у листопаді 1985 року, Колумбія пережила одну з найстрашніших природних катастроф у своїй історії – виверження вулкана Невадо-дель-Руїс. Ця трагедія, яка забрала життя близько 25 000 людей і повністю знищила місто Армеро, назавжди змінила підхід країни до вивчення та моніторингу вулканічної активності.
До катастрофи Невадо-дель-Руїс сприймався як "сплячий лев", мальовниче місце для туристів, чиї останні виверження були зафіксовані у XVI та XIX століттях. Проте все змінилося після землетрусу в грудні 1984 року, за яким послідували тривожні сигнали: зміни кольору снігу, жовтуваті гази та сильні шуми на вершині. Геологи, включаючи Глорію Кортес, яка втратила близьку подругу в Армеро, почали активно вивчати вулкани, усвідомивши необхідність запобігання подібним лихам.
Незважаючи на значні обмеження того часу – наприклад, відсутність телеметрії для оперативної передачі даних із датчиків – вчені доклали величезних зусиль для моніторингу. Були встановлені перші сейсмодатчики, а після невеликого виверження у вересні 1985 року, що покрило Манісалес попелом, була опублікована карта небезпеки, яка включала Армеро.
Головною проблемою виявилася не наукова, а соціальна. Не вистачило часу, щоб переконати мешканців Армеро в реальній загрозі та необхідності евакуації. Багато хто не вірив у можливість катастрофи, посилаючись на відсутність подібних подій у їхньому житті, ігноруючи тисячолітню історію вулканічної активності.
Виверження, що сталося ввечері 13 листопада 1985 року, спричинило катастрофічні лахари – потоки вулканічного бруду та води, які з неймовірною швидкістю обрушилися на Армеро. Єдиним попередженням був радіорепортаж журналіста, який пролунав занадто пізно. Понад 22 000 із 30 000 мешканців міста були поховані під шаром бруду, ще 3 000 загинули в сусідньому департаменті Кальдас. Мешканці Армеро так і не дізналися, що їм вистачило б лише чверті години, щоб піднятися на пагорби та врятуватися.
Після трагедії Колумбія почала серйозно ставитися до вулканічних загроз. Сьогодні в країні діє 25 активних вулканів, за якими ведеться ретельний моніторинг. Обсерваторія в Манісалесі, де працюють такі геологи, як Глорія Кортес, тепер оснащена 75 датчиками, що відстежують не лише сейсмічну активність, а й гази, магнітні поля та деформації схилів. Були створені нові обсерваторії в Пасто та Попаяні, а понад сотню фахівців займаються вивченням вулканів та просвітою населення.
Зусилля з підвищення обізнаності призвели до позитивних результатів. Прикладом є евакуація 200 000 людей на Філіппінах перед виверженням вулкана Пінатубо у 1991 році, де відеозаписи трагедії Армеро допомогли переконати населення. У Колумбії також були успішні евакуації, наприклад, у випадку з Невадо-дель-Уїла у 2007-2008 роках, де індіанські громади зіграли ключову роль.
Однак існують і труднощі: конкуренція з частішими стихійними лихами за увагу громадськості, проблеми з фінансуванням обсерваторій та переконанням влади в необхідності постійної підтримки. Також залишаються питання щодо несанкціонованого заселення небезпечних зон. Проте, пам'ять про трагедію Армеро залишається живою у свідомості колумбійців, слугуючи постійним нагадуванням про важливість готовності до природних катастроф.