Декількома словами
Стаття аналізує події в Чилі після плебісциту 2022 року, розглядаючи причини поразки, роль дезінформації та вплив «соціального вибуху» на політичну ситуацію.
Нещодавно виповнилося три роки з дня доленосного плебісциту в Чилі, що відбувся 4 вересня 2022 року. Громадяни країни мали вирішити, прийняти чи відхилити проект нової Конституції, розроблений на основі рішень, прийнятих у травні 2021 року. Результат голосування виявився категоричним: переважна більшість чилійців, близько 62% виборців (13 мільйонів людей), відкинули запропонований основний закон.
Це стало найбільшою електоральною поразкою лівих сил в історії Чилі. Причини криються не лише у важливості поставлених на кін питань, але й у демократичному способі вирішення ситуації. На голосуванні оцінювалися не тільки положення конституційного тексту, який піддався критиці за недоліки та наївність, але й діяльність Конституційної асамблеї, де домінували ліві сили, а також мала місце перевага популізму.
Поразка суттєво вплинула на уряд та його подальшу політику. Важливу роль у програші зіграла дезінформація, що поширювалася як вкрай правими, так і, меншою мірою, радикальними лівими. Чутки варіювалися від тверджень про позбавлення людей соціального житла до обіцянок легалізувати аборти на пізніх термінах. Обстановка передвиборчої кампанії була, м'яко кажучи, неадекватною.
Результат очевидний: пояснювати його виключно впливом неправдивої інформації було б спрощенням. Однак не можна заперечувати й значну роль дезінформації. Питання про те, чи здатні фейкові новини впливати на рішення виборців, залишається відкритим. Наукові дослідження поки не дали на нього однозначної відповіді. Ясно одне: маніпуляції в ЗМІ спотворили суспільний діалог, дозволивши емоціям взяти гору над розумом.
Останнім часом праві сили в Чилі підкреслюють зв'язок між «соціальним вибухом» та процесом конституційних змін. Безсумнівно, без «соціального вибуху» конституційний процес не було б розпочато і підтримано тодішнім урядом. Однак походження «соціального вибуху» викликає суперечки. Вкрай праві політики та інтелектуали бачать у його витоках ліві сили, тоді як ця точка зору не відображає реальної картини.
«Соціальний вибух» ставить складні завдання перед соціальними науками. Безсумнівно, в основі протестів була не лише спонтанність. Однак заперечувати наявність організацій, які стояли за цими подіями, було б невірно. Протести були викликані такими факторами, як підвищення вартості проїзду в метро, та невдоволенням, що накопичилося в суспільстві. Студенти та мешканці відіграли важливу роль, діючи, скоріше, як соціальні інфраструктури, а не в рамках будь-якої змови. Звідси робити висновок про існування плану повалення президента Себастьяна Піньєри було б необґрунтованим.
Неоднозначність лівих сил щодо існуючої влади також зіграла свою роль. Були випадки порушення прав людини під час протестів, але твердження, що вони були систематичними та ініціювалися главою держави, є помилковим. Було помилково звинувачувати в цьому колишнього президента Піньєру, хоча його міністр внутрішніх справ був відправлений у відставку за нездатність контролювати поліцію. Ця двозначність залишається проблемою для частини лівих сил.
Залишається неясним питання про причини підпалу десятків станцій метро. Поліцейське розслідування та соціальні науки не змогли надати вичерпного пояснення цьому явищу.
Альфредо Жуаньян, соціолог та політолог
