Декількома словами
Верховний суд України затвердив нові правила роботи, спрямовані на спрощення процедур та прискорення прийняття рішень. Експерти аналізують зміни та їх потенційні наслідки.
У «Офіційному віснику федерації» від 4 вересня було опубліковано «Положення про засідання Верховного суду нації та інтеграцію списків справ з проєктом рішення». Це, безумовно, гарна новина, адже без цієї нормативної бази Верховний суд не зміг би функціонувати. Нове положення містить кілька аспектів, на які варто звернути увагу.
У пояснювальній частині документа аналізується історичне навантаження, після чого вказуються методи роботи після скорочення складу суду з одинадцяти до дев'яти членів та скасування двох палат. Важливо відзначити, що з 2011 по 2023 рік кожна з цих палат розглянула близько 63 000 справ, а повний склад – трохи більше 4 000.
На додаток до цих цифр у пояснювальній частині представлено аргумент, який вплине на розгляд справ. Стверджується, що «загальновідомо, що дискусії у повному складі були надзвичайно довгими і часто стосувалися процесуальних питань, а не суті справи». Менша кількість рішень пояснюється саме процесуальними спорами між попередниками.
Це твердження викликає питання. Перше і найбільш очевидне пов'язане з достовірністю заяви про цей «загальновідомий факт». Причина більш тривалих дискусій у повному складі порівняно з палатами полягає в кількості учасників, складності питань та відсутності обов'язкових прецедентів – «проблеми», які, безумовно, не зникнуть з новим складом суду. Друге питання – це претензії до обговорення процесуальних питань. Тут все складніше, оскільки передбачається їх подолання, і саме на цьому ґрунтується значна частина регламенту засідань.
Критика на адресу процесуальних моментів виглядає благородно, оскільки прагне зосередитися на суті справи. Що може бути важливішим у відправленні правосуддя, ніж пряме звернення до головної проблеми і, відповідно до відомого римського принципу, надання кожному свого? Хіба це не означає відмову від всього другорядного, щоб поглянути на суть спору і вирішити, кому залишити опіку над дітьми, повернути власність або призначити роки тюремного ув'язнення та компенсації винуватому? Звівши правосуддя до такого підходу, ніхто не зможе дорікнути в чомусь, що лежить в основі бачення регламенту засідань. Якби все працювало за цією логікою, ми б всі підтримали його філософію і були б проти як формальностей, так і процесуальних зволікань.
Однак ці формальності регулюють процес, в якому діятимуть нові міністри. Саме ці норми визначать, хто може звернутися до суду і кого можна викликати, коли і де це можна зробити. Також, яка претензія пред'являється і як вона має бути доведена, які ефекти та можливості можуть бути надані.
Без попереднього розмежування процесуальних питань складно почати або продовжити процес або, що тут важливо, колективне обговорення для винесення вироку. Упущення в цих аспектах грають на руку або проти сторін, які беруть участь у судовому процесі. Наприклад, якщо передбачається, що процесуальні питання не мають значення, можна допустити будь-який з численних позовів, які, у зв'язку з конституційними спорами, позовами про неконституційність або судовими рішеннями про амністію, будуть йому відомі. У першому випадку не мало б значення, представлений цей позов губернатором або Верховним судом штату; у разі позовів було б неактуально, чи досягає число депутатів місцевого законодавчого органу порога в тридцять три відсотки або якщо політична партія оскаржує конституційність виборчого закону, оскільки важлива тільки суть справи.
Регламент засідань, який щойно було схвалено, прямо закріплює антипроцесуальну динаміку. У статті 12, пункт I, встановлюється, що при початку представлення проєкту рішення, представленого на затвердження повного складу, міністр, який представляє проєкт, повинен зосередитися на істотних аргументах, які вирішують проблему, і, по можливості, виключити аспекти, що стосуються процедури.
Відтак, якщо ці правила розуміти не суворо, в обговоренні питань нічого не зміниться, і те, що пропонується як нововведення, – це більше, ніж було, хоча й з іншими найменуваннями та формами.
