Долар не уникнув сильної волатильності, яка панує на фінансових ринках цього року, особливо після інавгурації нового президента США Дональда Трампа у січні минулого року. Того ж місяця євро впав до 1,02 долара в дні, коли говорили про паритет між двома валютами, але єдина валюта змогла сильно відновитися в середині березня до 1,094 долара. Крапку поставило оголошення цього тижня про тарифну політику США: валюта котирується на рівні 1,10 долара за євро і з січня знецінилася на 6,25% щодо свого конкурента.

За цими різкими коливаннями стоять політика тарифів, оголошена Трампом, очікування уповільнення зростання економіки США, а також оголошення Німеччиною та іншими європейськими країнами про надзвичайні державні витрати на переозброєння Європи, що вилилося у зростання дохідності 10-річних німецьких облігацій до 2,73% порівняно з 2,35% на початку року.

Вищі тарифи означають більшу інфляцію в США і, отже, вищі відсоткові ставки. У цьому контексті Європа повинна стати привабливішою для світових інвесторів, якщо вона хоче фінансувати витрати на переозброєння також за вищими ставками. Валюти відіграють тут важливу роль, і, як це буває в цьому складному році, не бракує суперечностей. «Ми повинні бути готові до політики слабкого долара. Якщо не буде рецесії, запровадження торговельних бар'єрів повинно призвести до дещо вищої інфляції в США та вищих ставок, зміцнюючи долар. Поки що цього не сталося, оскільки ринок враховує різке уповільнення зростання. Якщо долар знову зміцниться, ми, ймовірно, побачимо, як Трамп надсилатиме повідомлення, намагаючись послабити свою валюту», — пояснює Ігнасіо Дольц де Еспехо, директор з інвестиційних рішень Mutuactivos.

Айман Шенкс зі Schroders вказує в тому ж напрямку: «Теоретично, тарифи та сильніша економіка мали б піти на користь «зеленому», але невизначеність щодо хаотичного та швидкого темпу виконавчих указів з кінця січня, разом із впливом, який це має на американську економіку, явно зменшила ентузіазм інвесторів щодо доларових активів. Ця валюта все ще може добре себе показати, якщо відбудеться втеча до захисних активів і якщо стійка інфляція завадить Федеральній резервній системі суттєво пом'якшити свою монетарну політику», — пояснює він. Ознакою цієї тимчасової недовіри до долара є більше зростання європейських фондових бірж порівняно з Уолл-стріт цього року.

Але головне питання, яке ставлять численні аналітики, полягає в тому, чи бажає Трамп, щоб долар перестав бути світовою резервною валютою. Побоювання, яке, як зазначає Бенджамін Дюбуа, керівник відділу управління хеджуванням в Edmond de Rothschild AM, має першим наслідком «стрімке зростання ціни на золото, яке стало основним резервним активом за відсутності валюти, що могла б запропонувати реальну альтернативу долару. Унція золота зросла більш ніж на 60%, перевищивши 3000 доларів за унцію», — пояснює він.

Дуже важливе питання, як зазначає математик і аналітик Хуан Ігнасіо Креспо: «Півсвіту спантеличено спостерігає, а інша половина нажахана тим, що станеться з доларом як універсально прийнятою валютою та наріжним каменем світової фінансової системи». Близько 70% міжнародних транзакцій здійснюються в доларах, і його перевага дозволила США легко фінансуватися за нижчими ставками, ніж ті, які їм довелося б платити, якби він не мав статусу світової резервної валюти.

«Недавнє падіння долара може бути початком глибшої основної тенденції, і другий термін Трампа може призвести до того, що долар втратить домінуючий статус, яким він користувався протягом останнього десятиліття», — пояснює Бенджамін Дюбуа. І додає: «Ця реструктуризація, теоретизована Стівеном Міраном, головним економічним радником Дональда Трампа, ґрунтується на переконанні, що долар повинен знецінитися, щоб дозволити реіндустріалізацію США. Тарифи є центральним елементом його стратегії, яка спонукає інші країни домовитися щодо валют. Це відомо як угода Мар-а-Лаго, подібна до попередніх валютних угод, названих за місцем їх підписання, таких як Бреттон-Вудс (1944), Плаза (1985) та Лувр (1987)», — підсумовує він.

Наслідки

Панування долара зміцнилося завдяки міжнародному сприйняттю його як валюти з найменшим ризиком. Євро за 25 років свого існування не зміг зайняти це місце, а нещодавні наміри країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай та Південна Африка) створити конкуруючу валюту не увінчалися успіхом. Філіп Вехтер, головний економіст Ostrum AM, намагається уявити новий світ, у якому долар втратив статус резервної валюти, і його оцінки викликають занепокоєння, оскільки він вважає, що монетарна система, віддалена від долара, поставить багато питань, серед яких виділяються ліквідність та тривале і болісне пристосування для зростання та зайнятості.

«Втрата довіри до долара, спричинена політикою Білого дому, не перетвориться спонтанно на нову систему. Процеси тривалі й хаотичні, з ризиком супроводження конфліктами, оскільки відсутність коригування в кожній зоні спричинить напруження, яке може стати нестерпним. Американський поворот, його автократичний вимір та ізоляціонізм не заспокоюють інвесторів щодо американських активів та долара. Але неминуча зміна принесе хаос», — пояснює Вехтер.

Прогнози щодо євро

Знаменитий «День звільнення» настав, і з ним світ увійшов у глобальну торговельну війну. Минулої середи президент США Дональд Трамп оголосив про універсальний тариф у 10% та більші покарання для своїх великих економічних партнерів. У випадку Європейського Союзу ставка становитиме 20%, а для Китаю цей бар'єр зростає до 34%. Ці безпрецедентні заходи, підкріплені хибними торговими претензіями, мають прямий вплив на численні економічні змінні, і одним з найочевидніших ефектів є вплив на валютний ринок. Усі прогнози щодо еволюції курсу євро до долара виявилися марними. Здається очевидним, що європейська валюта продовжить зміцнюватися щодо американської. Але до якої межі? Наразі, у четвер, наступного дня після оголошення заходів, євро пережив найкращий день проти свого конкурента з 2015 року. Незважаючи на накопичене дотепер зміцнення, експерти Citi бачать простір для подальшого зростання і встановлюють свою середньострокову ціль на рівні 1,15 долара за євро. Очікується уповільнення зростання американської економіки, що змусить Федеральну резервну систему бути агресивнішою у зниженні відсоткових ставок.