Існують кризи, що виникають раптово — Lehman Brothers, пандемії чи війни — на які реагують надзвичайними заходами. А є кризи виснаження, де основи нашого порядку прогресивно та структурно деградують. Перед останніми нам важко реагувати. Це стосується нинішньої підривної діяльності міжнародного порядку та трансатлантичного розлучення з поверненням Дональда Трампа до Білого дому. Мова «MAGA» Трампа присутня в Європейському Союзі завдяки прихильникам «MEGA», Make Europe Great Again. Трамп також є лідером у Європі, і це пояснює, чому багато хто вагається між обережністю, змиренням або бажанням догодити президенту США, хоч усі усвідомлюють системну ерозію, яку він представляє для відомого порядку.

Найбільший союз демократій у світі поступається місцем глибокій трансатлантичній розбіжності. Останнім її вираженням стало приниження Трампом і його віце-президентом Дж. Д. Венсом Володимира Зеленського в Білому домі, на відміну від підтримки, яку він отримав днями раніше під час візиту кількох європейських лідерів до Києва. Трансатлантичний розрив також відображається в міжнародних інституціях, таких як Організація Об'єднаних Націй і G-7. Сполучені Штати проголосували з Росією та Китаєм за резолюцію Ради Безпеки щодо України, яка уникала згадки про російську агресію та територіальну цілісність. Франція та Велика Британія утрималися від її ветування, але раніше європейці разом з Україною запропонували резолюцію в Генеральній Асамблеї, яка засуджувала агресію Росії та отримала негативний голос Москви та Вашингтона. У G-7, групі найбільш розвинених економік, адміністрація Трампа відмовилася включити згадку про російську агресію до комюніке з нагоди третьої річниці війни.

Сьогодні в ЄС співіснують два протилежні погляди на майбутнє Європи. Один з них, підбурюваний національно-популістським лідерством Трампа, хоче деконструювати європейську інтеграцію, повернувши повноваження Брюсселя національним столицям. Це Європа націй і патріотів, яка хотіла б бачити ЄС зведеним до ролі розподільника коштів. Європа без політичної душі та прагнення до єдності. Інша — це Європа, яка захищає просування в інтеграції як єдиний рецепт дій у світі гігантів. Це Європа Маріо Драгі, Саулі Нііністьо та Енріко Летти та тих, хто вимагає прогресу в конкурентоспроможності, безпеці та обороні або завершення єдиного ринку. Для цієї Європи, якій загрожують сфери впливу, які підтримують Вашингтон, Пекін і Москва, і дипломатична практика Трампа, відкриються вікна можливостей.

Багато країн глобального півдня, починаючи з Індії, обраної президенткою Комісії Урсулою фон дер Ляєн як інавгураційний пункт призначення її другого терміну, відмовляться бути частиною будь-якої сфери впливу. Вони шукатимуть моделі, які структурують міжнародні відносини інакше, і поділятимуть з ЄС бажання не приєднуватися, якщо розрив зі Сполученими Штатами продовжуватиме збільшуватися. ЄС повинен сприяти альянсам з цими країнами на основі взаємопов’язаних інтересів. З інституціоналізації їхніх відносин навряд чи виникне прихильність до нового глобального управління. Але може прогресувати ефективний багатосторонній підхід, який сприятиме управлінню певними глобальними суспільними благами. Якщо Організація Об'єднаних Націй була головною дійовою особою в Чорноморській зерновій ініціативі, то не завдяки її здатності сприяти миру між Росією та Україною, а завдяки її внеску в запобігання глобальній продовольчій кризі, спричиненій обмеженнями на експорт українського зерна.

У внутрішньому плані, якщо поділ між інтеграціоністами та прихильниками Європи націй є новим структуроутворюючим елементом європейської політики, необхідно буде знайти інноваційні формули для просування геополітичної Європи. Прогрес у зовнішній політиці, безпеці та обороні, ймовірно, доведеться здійснювати поза відомими рамками, що, безсумнівно, створить напругу в країнах і в політичних силах, які прагнуть «більшої Європи».

Диференційована інтеграція може стати неминучим рецептом. Політично, тому що в Європейському парламенті вже існуватиме альтернативна більшість, здатна заблокувати законодавчий процес, як того бажає група патріотів, якщо правоцентристи погодяться на цю формулу. Також тому, що країни, якими одноосібно або в коаліції керують політичні сили Європи націй, можуть досягти блокуючої меншості в Раді, особливо якщо Франція перейде на їхній бік. І, процедурно, тому що просування з різною швидкістю в посиленні спільних механізмів буде єдиним способом вивести ЄС з нерухомості. Євро та свобода пересування в Шенгенській зоні є показовими прикладами існування різних швидкостей в європейській інтеграції. Такі заходи, як Європейський фіскальний пакт під час економічної кризи та Next Generation EU під час пандемії, зайшли далі, ніж дозволяли договори, в першому випадку, або передбачали, в другому.

Натомість у сфері безпеки та оборони зусилля з інтеграції розрізнених державних ресурсів завжди зазнавали невдачі. Пропозицій було чимало: Постійна структурована співпраця (PESCO), Європейське оборонне агентство, Оперативний штаб ЄС, Європейська промислова стратегія оборони, Стратегічний компас... Європейська оборона, ймовірно, є найбільш передіагностованою та найменш реалізованою політикою ЄС.

Наприклад, PESCO мала на меті створити рамки співпраці, завдяки яким держави-члени поступово узгоджуватимуть свої оборонні можливості для формування спільного та взаємодоповнюючого пакета сил НАТО. Ініціатива перетворилася на схему співпраці, паралельну політиці безпеки та оборони ЄС, в якій беруть участь усі держави-члени, крім Мальти, і яка, однак, не сприяла інтеграції оборонних ресурсів або оперативній сумісності європейських армій.

Випробуванням для майбутнього безпеки та оборони в Європі стануть переговори щодо України після першої відмови Трампа Зеленському та ЄС. Гарантії безпеки, які погодять європейці (у кращому випадку, за підтримки американців), будуть структуровані навколо коаліції готових і здатних держав. Французько-британська ініціатива після самітів у Парижі та Лондоні вказує в цьому напрямку.

Європа також повинна зробити ставку на тривалий, складний і всеосяжний процес для переговорів про мир між Росією та Україною. ЄС буде мати вирішальне значення для її відновлення та перспектив вступу. Але тут також доведеться впроваджувати інновації: якщо розширення й надалі залежатиме від відкриття та закриття розділів переговорів одноголосно, то не буде членства в ЄС, яке б вартувало. Вступ України має бути поступовим у її доступі до політики, фондів та європейських інституцій, уникаючи принципу «все або нічого».

ЄС не зможе бути геополітичним, не розробивши спочатку інноваційні формули у своїх механізмах інтеграції, прийняття рішень, у політиці безпеки та оборони, а також у можливостях і ресурсах. Комісія розпочала свою ставку на фінансування європейської оборони та України, але великий крок вперед для геополітичної Європи все ще очікує на вердикт держав-членів. Спроба просуватися лише в рамках Союзу, мету якого не поділяють кілька столиць, призведе до блокування Європи як міжнародного гравця. І це було б незаслуженою перемогою трампізму.

Поль Морільяс є директором CIDOB (Барселонський центр міжнародних справ) і автором книги «У дворі старших. Європа перед ворожим світом», яка найближчим часом буде опублікована в Debate.