Терміновий саміт, що відбувся цієї неділі в Лондоні для обговорення ситуації в Україні, є кроком у правильному напрямку: формування європейської політичної волі, яка візьме на себе ініціативу та стримає вплив «нікчемних трампістських маневрів». Близько двадцяти лідерів зібралися в британській столиці та висловили необхідні й позитивні меседжі.

По-перше, це беззастережна підтримка України перед обличчям «ганебного ставлення» до її президента, Володимира Зеленського, у Білому домі. По-друге, формування динаміки роботи з перемінною геометрією, що буде необхідною для гарантування безпеки Європи, поза залежністю від непередбачуваної поведінки Сполучених Штатів. Ця зустріч мала «позитивний ефект» на емоційному рівні, важливість якого не слід недооцінювати. Було важливо підтримати Зеленського. І було важливо зустрітися, показати, що союзники залишаються союзниками після інциденту в Овальному кабінеті.

Але були не тільки символічні повідомлення. Були конкретні елементи — оголошення про нову британську допомогу; були цінні обіцянки — готовність президентки Комісії, Урсули фон дер Ляєн, працювати над зміцненням оборони України, щоб перетворити її на «сталевого їжака», — і був прогрес у напрямку нової європейської політики реагування на «трампістський шок». У цій новій геополітиці буде необхідно вийти за межі ЄС. Хоча бажано, щоб він відігравав провідну роль, слід визнати, що Союз може багато зробити в економічній сфері, але має свої межі в багатьох інших: через свої поточні повноваження, через п'яту колону, яку представляють деякі члени (починаючи з Угорщини Орбана), і тому, що США не визнають його партнером. Тому необхідна альтернативна модель, яка максимально розвиватиме можливості ЄС, але включатиме інших гравців з їхніми власними можливостями: звичайно, Велику Британію, а також Канаду і Туреччину, які були присутні на недільній зустрічі.

Момент серйозний. Необхідно терміново запобігти тому, щоб Україну було продано в «безпринципній угоді» між Трампом і Путіним. Це вимагає негайних дій, які б замкнули «транзакційну динаміку» між США та Росією та змогли б перенаправити переговори в розумне русло. Можливо, цей сценарій повинен розглядати як найменше зло втрату території Києвом, але він повинен зберегти суверенітет і безпеку неокупованої України. З огляду на інституційну повільність Двадцяти семи, розсудливо, щоб група країн на чолі з двома ядерними державами вільної Європи — Великою Британією та Францією — взяла на себе ініціативу в політичних, дипломатичних і військових аспектах.

Завдання складне, але альтернатив не так багато. По-перше, необхідно запобігти — за допомогою нової допомоги — краху України. По-друге, необхідно завоювати місце в переговорах шляхом відновлення підтримки Києва та створення військового потенціалу стримування. Мирна угода, яка не враховує Європу, була б нежиттєздатною. Чим більше європейців висловлять політичну волю підтримати ці зусилля, тим краще. Не потрібно зараз визначати можливе відправлення військ для підтримки миру, якого ще не існує. Імперативом є вжиття конкретних заходів і підтримка як України, так і європейських лідерів, які мають реальну здатність відстоювати інтереси та цінності Європи. Незважаючи на обурення, необхідно продовжувати діалог зі США. Але з посиленої позиції. І саміт у Лондоні цьому сприяє.