Економіка іноді буває впертою. Не завжди відбувається те, чого ми очікуємо, і не завжди трапляється очевидне. Тому волюнтаризм часто розбивається об реальність.

Щось подібне сталося з адміністрацією Дональда Трампа. Митна війна проти союзників — регіональних (Канада та Мексика) та трансатлантичних (Європейський Союз) — мала на меті «покарати» перших за їхні недоліки в контролі міграційних потоків та трафіку фентанілу через кордони, а також захистити американську промисловість від недобросовісної конкуренції. Проти ЄС претензії були ширшими: мовляв, «Європейський Союз був створений, щоб нашкодити [sic] Сполученим Штатам», і цю ситуацію більше не терпітимуть: ні несправедливий торговельний обмін, ні регуляторний тиск на американські технологічні компанії, ні витрачання значних ресурсів на оборону Європи, яка не бажає витрачати кошти на власний захист.

Логіка підказує, що ці дії, спрямовані на припинення ймовірної шкоди, завданої США їхніми ж союзниками, мали б принести користь американцям і зашкодити «хитрунам», чиї безтурботні часи скінчилися.

Проте логіка не спрацювала. З моменту вступу Трампа на посаду та поступового прояснення його намірів, фондові індекси США почали стрімко падати, тоді як індекси «жертв» цих дій зростали. Більше того, долар ослаб щодо євро, канадського долара та мексиканського песо. Комбінований ефект призвів до зростання фондових індексів, виміряних у доларах, на 14% у Європі, 12% у Мексиці та 1% у Канаді, тоді як у США відбулося падіння на 4%.

Знову ж таки, всупереч логіці, фондові індекси в Латинській Америці також значно зросли після вступу Трампа на посаду, а їхні валюти зміцнилися. Причому в країнах Південної Америки зростання було навіть більшим, ніж у Мексиці, яка набагато тісніше пов'язана з США з комерційної та економічної точки зору. Фондові індекси Бразилії, Чилі та Колумбії зросли приблизно на 20% у доларах, що вдвічі перевищує показник Мексики.

Простими словами, адміністрація Трампа, схоже, посилює саме те, що спонукало її до залякувальних дій проти союзників: шкодить сама собі на користь тих, кому мала намір зашкодити, щоб домогтися поступок.

Як пояснити цей очевидний парадокс? Як можливо, що «війна» проти союзників, розв'язана адміністрацією Трампа для припинення «безкоштовного обіду» за рахунок США, може покращити перспективи європейських та латиноамериканських компаній та підвищити їхню вартість?

Тиск на Європу покращив її перспективи порівняно зі статус-кво. У складних умовах запускаються динаміки, які раніше здавалися неможливими. По-перше, локомотив ЄС, Німеччина, за ініціативою переможця останніх виборів та майбутнього канцлера Фрідріха Мерца, отримала схвалення парламенту, що завершував роботу, на зняття корсету конституційних обмежень щодо заборгованості країни та просування пакету в один трильйон євро, спрямованого на збільшення витрат на оборону та модернізацію національної інфраструктури. Цей пакет витрат може оживити анемічне зростання німецької економіки останніх років.

До цього слід додати, що Європейська комісія запропонувала надати позики на суму 150 мільярдів євро з бюджету ЄС для держав-членів на закупівлю озброєнь з метою швидкого нарощування військового потенціалу у відповідь на дії адміністрації Трампа. Зростання акцій європейських оборонних компаній з моменту вступу Трампа на посаду було метеоритним — від 70% до 100% — значно вищим, ніж у їхніх британських колег, які разом із компаніями інших європейських країн, що не є членами ЄС, та, звичайно, компаніями США, були виключені з цієї ініціативи.

По-друге, відбувається довгоочікуване поглиблення внутрішнього ринку ЄС — відповідно до нещодавніх пропозицій колишніх прем'єр-міністрів Італії Маріо Драґі та Енріко Летти — шляхом інтеграції енергетичного та телекомунікаційного ринків, створення справжнього єдиного ринку капіталів та усунення бар'єрів, що дозволить компаніям масштабуватися на рівні континентального ринку.

Раптом економічні перспективи старої Європи заграли новими фарбами. Як переконливо стверджує Ґідеон Рахман, «усі великі стрибки вперед у європейській єдності були спричинені геополітичними потрясіннями: спочатку кінець Другої світової війни; потім кінець Холодної війни». Нещодавня фінансова криза та криза суверенного боргу в єврозоні є ще одним переконливим прикладом надзвичайної здатності Європи до реакції, коли на кону стоїть виживання її проєкту. Тепер, коли трансатлантичний альянс розвалився, Європа починає натякати, що може впоратися з цим викликом.

У Латинській Америці, зі втратою довіри до США як стабільного та передбачуваного партнера та небажанням збільшувати залежність від Китаю — з яким, до того ж, зокрема Південна Америка, має торгівлю, малопривабливу для її перспектив розвитку, оскільки продає сировину та купує промислові товари — також запустилися інші динаміки.

Ці два фактори сприяли реалізації того, що здавалося неможливим: вічно відкладених угод, таких як угода ЄС-Меркосур, переговори щодо якої завершилися в Монтевідео у грудні минулого року. Ця угода, разом з тими, що ЄС вже має з іншими країнами та блоками Латинської Америки — у січні цього року завершилися переговори щодо модернізації угоди ЄС-Мексика, замороженої з 2019 року — охоплює загалом 95% ВВП регіону та відкриває сприятливі перспективи для Латинської Америки як отримувача капіталу, технологій та ноу-хау від ЄС, а також стимулює її інтеграцію у високотехнологічні декарбонізовані ланцюги доданої вартості в рамках «зеленого переходу» ЄС, що слугуватиме стимулом для відновлення зростання регіону.

Трансформація геополітичного ландшафту та кінець атлантичного альянсу, яким ми його знали, стали вирішальними для ЄС. Ініціативи щодо оновлення зобов'язань з інтеграції та її поглиблення, взяття відповідальності за власну оборону та використання можливостей для реконфігурації міжнародних альянсів можуть надати ЄС імпульс економічного динамізму, якого досі не спостерігалося. Зі свого боку, Латинська Америка переосмислює свою роль на новій геополітичній шахівниці та починає винаходити себе заново. Поворот до зміцнення зв'язків з ЄС, економічним блоком, який найкраще доповнює Латинську Америку, закладає насіння більш сприятливого майбутнього.

На початку ми говорили, що економіка вперта. Будуть нові дії, реакції та контрреакції, і все може знову змінитися миттєво. Але наразі вирок ринків був однозначним.