Протягом ХХ століття більшість європейських етнографічних колекцій залишалися в тіні великих сучасних мистецьких зібрань. Сьогодні вони пробуджують цікавість та інтерес творців, кураторів, директорів музеїв та деякої публіки, яка тисне на критичне переосмислення сотень тисяч об'єктів та наративів, знецінених естетично та семантично в межах установ, що базуються на історичних колоніальних відносинах.
У 1984 році історикиня Розсіка Паркер опублікувала есе «Підривний шов», в якому розмірковувала про соціальну історію нитки та голки – єдиних інструментів, зарезервованих для жінки в сучасній західній культурі.
Вона переосмислила їх так: «Мистецтво вишивки служило для виховання жінки відповідно до жіночого ідеалу (...), але також наділило її зброєю опору обмеженням самої жіночості».
Розквіт зацікавленості культурного сектору найбільшим тропічним лісом світу — ключовим для регулювання температури планети — очевидний на ярмарках, у музеях та бієнале по всьому світу в цей час кліматичної надзвичайної ситуації.