Декількома словами
Емоційне виховання є не розкішшю, а необхідністю для здорового розвитку дітей та підлітків. Воно допомагає їм розуміти та керувати своїми почуттями, формувати стійкість та навички самопізнання і саморегуляції. Це завдання вимагає зусиль як від батьків, так і від шкільної системи.
Дитячі істерики вранці через загублену річ, школярі, які здаються відстороненими від усього навколо — такі сцени знайомі багатьом батькам та вчителям. Часто їх пояснюють недисциплінованістю чи простою незрілістю. Однак за цими реакціями може приховуватися щось невидиме.
Експерти зауважують, що те, що ми вважаємо "непропорційним" чи "перебільшеним", не завжди має очевидну причину. Емоційне виховання перестало бути поняттям, зарезервованим лише для експертів чи терапевтів, і стає дедалі більшою турботою в сім'ях та школах.
У сучасному світі діти та підлітки стикаються з більшою кількістю стимулів, вимог і менше простору для управління тим, що вони відчувають. Наявність інструментів для розуміння та управління емоціями може суттєво змінити ситуацію. Але чи справді ми знаємо, що таке емоційне виховання? Як працювати з цим вдома? Чи готові вчителі вирішувати це питання в класі?
Емоційне виховання має на меті надати дорослим інструменти для розуміння почуттів дітей, щоб останні могли здоровим чином співіснувати зі своїми емоціями. Йдеться не лише про те, щоб сказати їм "заспокойся". Це безперервний освітній процес, що має на меті сприяти фізичному та когнітивному добробуту шляхом посилення самопізнання, самооцінки та соціальних навичок на основі теоретичних знань та практичних тренувань. Це не виникає виключно з бажання чи ставлення, а більше пов'язано з навичкою, яка тренується з дитинства. Діти формують свої здібності залежно від середовища, прикладів, які вони мають, та пережитого досвіду.
Існує зростаюча плутанина навколо цього поняття. У багатьох домівках це перетворилося на гіперопіку, яка, хоч і одягнена в турботу, обмежує здоровий розвиток. Частина проблеми в тому, що самі дорослі не були навчені цим компетенціям і їм важко застосовувати їх послідовно. Серед найпоширеніших помилок називають: уникати будь-якого дискомфорту, вважаючи, що це зупинить страждання; відмовлятися від кордонів зі страху відтворити авторитарні моделі минулого; та не довіряти вчителям, втручаючись у зростання дітей.
Емоційна емпатія починає розвиватися приблизно у чотири-п'ять років, хоча в підлітковому віці також потрібен особливий супровід. Важливо допомагати дітям ідентифікувати базові емоції, такі як радість, сум, страх чи сором, та сприяти їх регуляції.
Як сім'ї можуть емоційно виховувати вдома?
Не існує універсальних формул, але є спільні етапи, що можуть слугувати орієнтиром: діалог, зв'язок, прийняття та підтримка. Перший крок – створити простір для вільної розмови, без упереджень та зі справжнім слуханням. Потім – встановити зв'язок з дитиною поза тим, що, на вашу думку, вона має відчувати, і спробувати зрозуміти, що їй насправді потрібно. Важливо підтримувати її дискомфорт, коли він з'являється, не ігноруючи його та не намагаючись уникнути. Це, ймовірно, найскладніша частина, оскільки вона торкається внутрішніх ран самих дорослих.
Дитина почувається цінною не через те, що їй говорять, а через те, як до неї ставляться. Ключ у тому, як батьки управляють власними емоціями та яке середовище створюють вдома. Йдеться не про виховання слухняних дітей, а про формування особистостей з власним критерієм, стійких та з ресурсами для самопідтримки. Любові самої по собі недостатньо. Виховувати – це не тільки сильно любити, але й робити це правильно. Наприклад, коли дитині потрібно вчитися до іспиту, вона стикається з вибором між бажанням грати та обов'язком концентруватися. Щоб обрати те, що їй вигідно, наприклад, сісти вчитися вчасно, а не залишати на кінець дня, потрібна тренована воля та емоційні компетенції: регулювати лінь чи тривогу та відкладати негайне задоволення. Якщо дитина візуалізує результат, це може допомогти зменшити тиск. Тому недостатньо шукати доброї поведінки, потрібно готувати її до прийняття рішень, підтримки зусиль та дозрівання.
Що може зробити школа?
Школа не може пропонувати емоційне виховання, залежно лише від ініціатив керівництва чи дій родин. На думку експертів, воно має бути універсальним та науково обґрунтованим. Воно має бути якісним, заснованим на техніках та інструментах і доступним для всіх учнів. Отримання емоційної підтримки важливе також для тих, хто має поведінкові труднощі. Коли учня виключають за погану поведінку, увага зосереджується на його нібито поганому намірі, але в більшості випадків такий захід нічого не виправляє і лише посилює шкільну неуспішність.
Від вчителів занадто багато очікують. Їх просять бути психологами, медсестрами, вихователями та вчителями одночасно, і вони не можуть впоратися з усім. Тому наполягають на тому, що мова йде не лише про навчання педагогів, а й про забезпечення їх підтримкою. У час, коли технології розвиваються і багато завдань автоматизуються, як ніколи необхідно, щоб у класах були присутні люди, здатні надати емоційну підтримку, освіту та справжні зв'язки.
Існує багато методів, що вже застосовуються в багатьох школах. У дошкільній освіті, наприклад, можна використовувати динаміки, такі як "світлофор" (зелений – добре, помаранчевий – занепокоєння, червоний – злість) або медалі, що символізують емоції. Також рекомендуються невеликі рутини дихання та релаксації. У початковій школі пропонують кооперативні ігри, простори для діалогу та інструменти, такі як шахи, що дозволяють працювати над увагою, емпатією, стратегією, дисципліною та саморегуляцією. Відновлювальні практики також набирають обертів, які "вирішують конфлікти превентивно та сприяють діалогу групи, а не пошуку провини чи жертви".
Емоційне виховання – це необхідний ресурс для дітей, а також для дорослих, які їх супроводжують, щоб навчитися розпізнавати, розуміти та скеровувати те, що вони відчувають. Тільки так можна побудувати здоровіші стосунки, створити більш емпатичне середовище і, можливо, досягти більш збалансованого життя.
