Декількома словами
Марія Густафссон, шведська акторка, ведуча та письменниця, відома іспанській публіці як асистентка Брітт з перших сезонів телешоу «Un, dos, tres», померла у віці 72 років у Стокгольмі. Після кар'єри моделі та акторки в Іспанії, вона працювала сценаристкою, а згодом повернулася до Швеції, де стала успішною авторкою кримінальних романів.
Марія Густафссон
Марія Густафссон (Боден, Швеція, 1946) була однією з перших асистенток іспанського телебачення, яка стала іконою завдяки конкурсу «Un, dos, tres... responda otra vez» на початку його існування, у 1972 та 1973 роках. Її персонаж, відомий як Брітт (щоб глядачам не здавалося дивним, що шведку звуть Марія), мав головне завдання — діставати з барабана кульки з іменами конкурсантів, які братимуть участь у програмі наступного тижня, яку вів Кіко Легард.
Іспано-шведська акторка, ведуча та письменниця померла у неділю в Стокгольмі (Швеція) у віці 72 років. Її знайомство з режисером Чічо Ібаньєсом Серрадором відбулося під час роботи над готичним фільмом жахів «Резиденція».
Густафссон приїхала до Іспанії в шістдесятих роках як модель і з'явилася в кіно в невеликих ролях у фільмах «Не бажай сусіда з п'ятого поверху» (1972) Рамона Фернандеса, «Хлопчик і поні (За річкою Міньйо)» Рамона Торрадо та «Кров на арені» (1969) Рафаеля Гіля. У 2014 році в програмі «Cine de barrio» Густафссон розповідала, що потрапила до країни випадково, оскільки туристичне агентство використало її фото без дозволу для реклами поїздок на Канарські острови. «Я починала з мрії стати акторкою, але з часом зрозуміла, що мені бракує таланту, щоб бути хорошою акторкою, тому перейшла працювати за камери», — згадувала вона. У той час вона також зіграла головну роль у серіалі «Жити — ось що важливо», де познайомилася зі своїм чоловіком, режисером Мігелем Льючем, який помер у 2016 році, і з яким у неї було двоє дітей.
У шоу «Un, dos, tres» шведська акторка працювала разом з Агатою Ліс, Бланкою Аґете, Йоландою Ріос, Аною Анхелес Гарсією, Авророю Кларамунт та Бланкою Естрадою, які стали зірками тогочасного телебачення. Але її життя кардинально змінилося у вісімдесятих роках, коли вона вирішила продовжити співпрацю з телебаченням, але вже як сценаристка дитячих програм, таких як «Кольорові олівці» (1986) та «Динамо» (1986). Згодом вона стала директоркою програм Canal 10, неіснуючого другого приватного телеканалу в Іспанії, який проіснував менше року.
У дев'яностих роках вона повернулася на батьківщину: «Я зрозуміла, що моя шведська забута, і записалася на курси письма, де мені згадалася мрія написати книгу». Це підштовхнуло її до нової професії — письменниці. У скандинавській країні вона опублікувала п'ять книг, включаючи трилогію про шведську перекладачку (робота, яку вона мала в молодості) Клару Андерссон, яку вербує Військова секретна служба. Її останній роман «Absintängeln» вийшов у 2013 році.
