«Коли ви заходите, це вони дивляться на вас», — каже Альберто Мартін, куратор виставки «Хай живе богема! Зворотний бік літературного життя», на початку цієї екскурсії в Музеї історії Мадрида. Він має на увазі кадри, зняті Аліс Гі у 1905 році, де переважно чоловіки в костюмах товпляться на Пуерта-дель-Соль, дивлячись на неї, на камеру.

Посилаючись на цитату Рікардо Барохи, вигравіювану на стіні, Мартін зазначає, що серед усіх цих людей цілком могли бути «деякі богемці» — люди, які «писали для газет, що не платили (або платили мало); малювали картини, які не продавали; публікували вірші, яких ніхто не читав; малювали карикатури, які нікому не були потрібні». Саме про них ця виставка, яку можна відвідати до 1 червня.

Але перш ніж заглибитися в мадридську богему, виставка досліджує контекст. Перший зал присвячений захопленню, яке Париж викликав у іспанських письменників та художників XIX століття. «Мрією багатьох було дихати повітрям Віктора Гюго, бути частиною того Парижа, Латинського кварталу», — пояснює куратор. І ця мрія знайшла відображення в текстах та картинах таких митців, як Рамон Касас, Англада Камараса, Раймундо де Мадрасо... На думку Мартіна, «всі вони зображували той легковажний і нічний Париж, який приваблював і поглинав богемців». Він також вказує на картину Енріке Очоа, який ілюстрував обкладинки для богемних письменників, таких як Рубен Даріо, Антоніо де Ойос та Еліодоро Пуче. «Очоа залишив сцени мистецької бідності в Парижі: художники на своїх горищах, митці, що голодують. Бо не всі, хто приїхав до Парижа, досягли успіху, багато хто повернувся з порожніми руками».

З Парижа виставка переносить нас до Мадрида, нервового центру іспанської богеми. «Якщо Париж був мрією, то Мадрид — реальністю», — зазначає Мартін. Місто приймало молодих людей з літературними амбіціями, які швидко відкривали для себе нестабільність. «Насправді є дуже характерна фраза Ларри: «писати в Мадриді — це плакати», — додає куратор. — «В Іспанії, оскільки ми такі, коли з'явилася опера Пуччіні «Богема», ми зробили пародію і назвали її «La golfemia». Замість Парижа дія відбувається в Мадриді, а замість Родольфо головного героя звуть Согольфо. Це насмішка, але також спосіб привласнити міф», — каже куратор з посмішкою.

Виставка показує, як мадридські кав'ярні стали притулком для письменників. Кафе Suizo, кафе del Príncipe та кафе Levante, серед інших, стали місцями зустрічей, де мистецька творчість та нестабільність співіснували щодня. «Кав'ярні є фундаментальними в мадридському житті», — зазначає Мартін, показуючи картину Рікардо Балаки з Музею образотворчих мистецтв Більбао, яка зображує один з таких просторів.

Репортаж, опублікований журналом Nuevo Mundo у 1894 році, документує одну з найжорстокіших реальностей: кав'ярні-нічліжки. «Так деякі письменники спали вночі», — пояснює Мартін, підкреслюючи важкі умови життя тих митців, які, незважаючи на труднощі, знайшли в цих просторах мережу підтримки та колективної творчості. Це братерство відображено у виставлених експонатах, таких як бюсти Хуліо Антоніо. «Цей скульптор ділив горище з поетом Рафаелем Лассо де ла Вега та художником Мігелем Віладрічем», — коментує Мартін, наголошуючи, як співжиття та обмін між дисциплінами визначили дух мадридської богеми.

На виставці можна знайти живопис, скульптуру, гравюри, малюнки, кіно- та фотоматеріали, а також велику добірку творів.

Богема як соціальний протест

З приходом модернізму богема набуває більш войовничого тону. «Богема — це не просто ходити в капелюсі та з люлькою, це форма протесту», — пояснює Мартін. На виставці виділяється постать Хоакіна Дісенти та його п'єса «Хуан Хосе» (1895), де «вперше робітничий клас був правдиво представлений на сцені». Тому стало традицією ставити її 1 травня. Алехандро Сава — ще одна ключова фігура цього покоління. «Сава — великий іспанський богемець», — з наголосом каже куратор. «Він помер дуже бідним, у нестабільному становищі, сліпим». І все ж, пояснює він, Сава відмовився продавати своє перо тому, хто більше заплатить. Він вказує на один з його листів до Рубена Даріо, виставлений у вітрині: «Тут він каже йому повернути гроші, які той йому винен, або він розповість, що насправді багато його статей писав сам Сава».

У вітрині оригінальні видання «Вогнів богеми» Вальє-Інклана ділять простір з ескізами костюмів першої повної постановки твору, прем'єра якої відбулася в Іспанії лише у 1970 році, хоча вона була опублікована у 1920 році. «Спочатку через низку перипетій, а потім тому, що її заборонила франкістська цензура».

Три гравюри Франсіско Гойї поглиблюють зв'язок між «есперпенто» (гротескним стилем Вальє-Інклана) та іспанською мистецькою традицією. «Як каже сам персонаж Макс Естрелья, головний герой «Вогнів богеми», есперпенто винайшов Гойя», — зазначає Мартін. Карикатурні фігури «Капрічос» передбачають спотворену естетику твору.

Екскурсія завершується роздумами, що пов'язують минуле і сьогодення. «Богема — це форма дискомфорту, протесту, але не лише в мистецтві, а й дуже віддана народу, найбільш знедоленим», — стверджує Мартін. І, натякаючи на інсталяцію, що зустрічає відвідувача, додає: «Не випадково, заходячи на виставку, замість того, щоб дивитися, ви відчуваєте, що це вони дивляться на вас».