Загальна декларація прав людини, один із стовпів Організації Об’єднаних Націй, є недостатньою для захисту найбільш вразливих. Згодом організація створила конкретні юридичні фігури для певних груп: конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965), проти дискримінації жінок (1979), про права дитини (1989) та, найновішу, про права людей з інвалідністю (2006). Зараз ООН створила робочу групу, щоб додати ще один сектор населення: «людей похилого віку».

3 квітня Рада з прав людини заснувала міжурядову групу для «розробки проєкту міжнародного юридично обов’язкового інструменту, який би заохочував, захищав і гарантував повне здійснення прав людини людьми похилого віку». Іспанія входить до 42 країн-ініціаторів цієї ініціативи, місія якої полягає в розробці конвенції (міжнародного договору великого значення), яка б захищала права людей похилого віку.

Щоб дійти до цього, знадобилося 15 років дебатів, з попередніми робочими групами, які дійшли висновку, що права людей похилого віку систематично порушуються в багатьох країнах лише через їхній вік. Звіти, які вони розглядали, показують порушення у доступі до систем охорони здоров’я, соціального забезпечення, праці, участі в громадському житті чи житла (нерідкі випадки, коли людям похилого віку відмовляють в оренді через побоювання орендодавця, що вони можуть створити проблеми або потребувати адаптації).

Проблема, пояснює Нена Георгантці, координаторка з прав людини в AGE Platform Europe, полягає в тому, що система захисту не була прийнята з перспективою старіння та довголіття. «Прийняття конвенції не змінить ситуацію за один день, але це служить для більшої видимості та ускладнить тривіалізацію порушень, які зараз ігноруються», – пояснює вона.

За словами Вані де ла Фуенте, лікарки та спеціалістки з ейджизму, йдеться про відповідь на існуючі правові прогалини: «Жоден договір про права людини конкретно не стосується прав людей похилого віку, ейджизму ніде немає. А без юридичних інструментів важче вимагати від держав захисту прав. Конвенція дозволить посилити підзвітність урядів та міжнародних організацій, створити універсальні стандарти. Хочу думати, що з конвенцією ми б не побачили жаху пандемії з доступом до основних послуг [людей похилого віку]».

Право на здоров’я є одним із найбільш явно порушуваних, на думку обох експерток. «Під час Covid ми побачили, що вік був достатньою підставою для виключення громадян з медичної допомоги в деяких протоколах, і як громадянське суспільство ми не мали захисту, щоб оскаржити ці рішення», – підсумовує Георгантці. Окрім коронавірусу, у сфері охорони здоров’я існують хірургічні операції, в яких встановлюються вікові обмеження, або скринінги проти хвороб, які не проводяться з певного віку.

Де ла Фуенте додає ситуацію в будинках для літніх людей, де до людей похилого віку іноді застосовують обмежувальні заходи, фізичні (прив’язування) або хімічні (за допомогою ліків), щоб полегшити поводження з ними та догляд за ними. Або, не доходячи до крайнощів, ставлення багатьох медичних працівників до пацієнтів похилого віку, до яких «говорять, як до дітей» або навіть не звертаються до них, а інформують родину про стан їхнього здоров’я.

З певним віком здається виправданим відсторонення людини від суспільного життя, пояснює Георгантці. «Існує короткозорий підхід до догляду. У той час як у системі для людей з інвалідністю підтримується та заохочується право жити в громаді, для людей похилого віку, здається, байдуже, чи залишаються вони замкненими вдома чи в будинку для догляду, доки вони перестають бути тягарем для своїх сімей», – підкреслює вона.

Іншим прикладом, який наводять обидві експертки, є сфера праці. «Існує позитивна тенденція до відтермінування виходу на пенсію та сприяння активному старінню, але ми маємо правову систему, яка дозволяє дискримінацію за віком за допомогою європейської директиви, яка уможливлює обов’язковий вихід на пенсію», – зазначає Георгантці. Окрім цього настільки чіткого та конкретного випадку, існують інші види дискримінації у світі праці, більш тонкі, які пов’язані з неможливістю брати участь у навчаннях або продовжувати розвиватися та змінювати функції.

Конвенція може стати інструментом, який допоможе змінити все це, але до її схвалення ще довгий шлях. Конвенції про права людей з інвалідністю знадобилося п’ять років, щоб побачити світ з моменту створення робочої групи, тобто з точки, в якій зараз перебуває конвенція про права людей похилого віку. Але вона була найшвидшою в історії, іншим знадобилося 10 або 15 років, щоб отримати остаточне схвалення. «Сподіваємося, що весь час попередньої роботи допоможе прискорити процес», – каже Георгантці.

Нова робоча група проведе дві щорічні сесії в Женеві та організаційну зустріч до кінця 2025 року. Рада звернулася до Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини з проханням надати всю необхідну допомогу та закликала держави та відповідних суб’єктів провести віртуальні регіональні зустрічі, щоб сприяти процесу. Крім того, вона заохочує до активної участі всіх зацікавлених сторін, включаючи людей похилого віку та організації, які їх представляють, з метою забезпечення інклюзивного та представницького підходу.

З плином часу все більше людей отримають вигоду від конвенції. За даними самої ООН, у 2050 році у світі буде понад 1,5 мільярда людей старше 65 років, що вдвічі більше, ніж сьогодні. Це група населення, яка зростає найшвидше, особливо в країнах із середнім і низьким рівнем доходу, де системи захисту слабші.