Декількома словами
Стаття аналізує складні відносини між Німеччиною та США, особливо в контексті політики Дональда Трампа та зростаючого прагнення Німеччини до незалежності в зовнішній політиці. Розглядаються можливі сценарії майбутнього трансатлантичного альянсу та роль Німеччини в європейській безпеці.
Берлін: місця пам'яті про відносини між США та Німеччиною
У Берліні можна було б пройтися маршрутом, який охоплює місця, що свідчать про тісні відносини між Сполученими Штатами та Німеччиною, і легко дійти висновку, що цей світ опинився під загрозою руйнування. Почати варто з аеропорту Темпельгоф, який сьогодні є міським парком. Між червнем 1948 року та жовтнем 1949 року Сполучені Штати розпочали повітряний міст, щоб прорвати блокаду, яку Радянський Союз наклав на західний сектор міста. Тур продовжився б у ратуші району Шенеберг, яка тоді була ратушею всього Західного Берліна. 26 червня 1963 року, через два роки після того, як комуністичний режим збудував Стіну, Джон Ф. Кеннеді виголосив зі свого балкона свою знамениту промову. «Ich bin ein Berliner», — сказав він. «Я берлінець». Маршрут закінчився б біля Бранденбурзьких воріт, які під час холодної війни розділяли місто, Німеччину, Європу та світ. 12 червня 1987 року інший президент США, Рональд Рейган, закликав радянського лідера: «Пане Горбачов, зруйнуйте цю стіну». Через два роки та чотири місяці Стіна впала.
Темпельгоф, Шенеберг, Бранденбурзькі ворота — символи іншого часу. Пам'ятники найціннішій спадщині світової наддержави, сьогодні зруйновані бравадами Дональда Трампа, погрозами вийти з Європи, підтримкою Росії Володимира Путіна, митами, які згубно впливають на німецьку промисловість, і підтримкою крайніх правих. Для європейців Трамп — це електрошок. У Німеччині це дещо більше. Тому що вона була відновлена після години нуля 1945 року за допомогою та захистом США і саме з США дізналася, що таке демократія, капіталізм і процвітання. Тому, коли адміністрація Трампа називає країну «тиранією» — як це сталося минулого тижня після того, як спецслужби класифікували «Альтернативу для Німеччини» (AfD) як «правих екстремістів», — похитнувся один із стовпів власної ідентичності. Християнський демократ Фрідріх Мерц, якого у вівторок має затвердити канцлером Бундестаг, взяв це до уваги ввечері виборів, 23 лютого, і проголосив «незалежність» Європи від США. Але нелегко відкинути вісім десятиліть трансатлантичних відносин. Німеччина, попри все, не хоче розривати. Тому що важко змиритися з тим, що США, які досі мають 35 000 військових у Німеччині та ядерну зброю на цій території, рано чи пізно підуть. Або тому, що не видно альтернативи.
«Те, що відбувається в США, — це не еволюція, а революція. І це революція без продуманого плану», — описує у своєму кабінеті в Бундестазі депутат Норберт Реттген, провідний мислитель християнських демократів у зовнішній політиці та автор книги «Демократія і війна. Німецька політика та німецька ідентичність у часи глобальної небезпеки» (Demokratie und Krieg. Deutsche Politik und deutsche Identität in Zeiten globaler Gefahr). Розмови з Реттгеном, європеїстом і атлантистом у традиціях канцлерів Конрада Аденауера та Гельмута Коля, та іншими діячами цієї сфери, дають змогу зрозуміти, як ця Німеччина, тобто Німеччина Мерца, готується до нового етапу. «Трамп проводить зовнішню політику, яка не розрізняє друга і ворога, а прагне нав’язати власні інтереси», — зазначає Реттген, чиє ім’я звучало як можливого міністра закордонних справ, хоча зрештою було призначено його колегу по фракції Йоганна Вадефуля. Чи готова Німеччина до сценарію, в якому США покинуть країну та заберуть свій ядерний захист? «Звичайно, це питання, якими потрібно займатися», — відповідає він. «Але для нас зрозуміло, що в наших інтересах зберегти американців у Європі. Для цього важливо, щоб Німеччина та Європа чітко більше інвестували у власну безпеку, розширювали відповідні можливості, щоб сприяти розподілу тягаря в НАТО та в трансатлантичних відносинах».
У німецькій політиці та у власній промові Мерца існує напруга між голлістською — або макронівською — та атлантистською традицією. Кандидат на посаду канцлера, здається, іноді прихиляється до першої, традиції, яку, посилаючись на генерала де Голля, втілює нинішній президент Франції Еммануель Макрон, і яка сприяє європейському суверенітету щодо США, Росії та Китаю. Але іноді він підтверджує атлантизм. Новий глава німецької дипломатії Вадефуль минулого тижня заявив групі журналістів: «Ми зробимо все, щоб відродити трансатлантичний альянс, знову створити довіру та прагнути бути сильними разом». У коаліційній угоді християнських демократів і соціал-демократів написано щось подібне: «Трансатлантичний альянс і тісна співпраця зі США залишаються для нас принципово важливими». Ніби за останні місяці не пройшов ураган Трампа і не залишив ці відносини в надзвичайно поганому стані. «У коаліційній угоді немає жодного слова про зміни в США, якщо не сказати, що вони хочуть зміцнити трансатлантичні відносини», — зауважив нещодавно на колоквіумі про урядову програму Томас Кляйне-Брокгофф, директор Німецької ради з міжнародних відносин та інший видатний атлантист у Берліні. Реттген, який, окрім атлантиста, є реалістом, стверджує: «Потрібно визнати, що європейська безпека більше не є центральним американським інтересом. Це розрив з американською зовнішньою політикою останніх 80 років». Але з війною Володимира Путіна в Україні та російською загрозою на східному фланзі НАТО є «найкращою гарантією» європейської безпеки, каже він, і «досі» Трамп не ставив під сумнів «серйозно» ні Альянс, ні ядерний захист. «Ці стовпи нашої безпеки залишаються чинними», — стверджує він, — «хоча політика та політична воля змінилися».
Макрон запропонував розширити французький ядерний парасоль на Німеччину, і Мерц прийняв виклик і згоден це обговорити. Реттген налаштований скептично: «На мою думку, для Німеччини та Європи сьогодні немає кращого ядерного парасоля, ніж парасоль НАТО та США. Немає жодного іншого, який би хоч віддалено мав такі ж можливості. Розробка відповідної європейської альтернативи, здатної стримати Росію на тому ж рівні, потребуватиме щонайменше десятиліття та величезних сум грошей. Але ми не можемо дозволити собі пробіл у безпеці тривалістю в десятиліття. Тому американський парасоль не є замінним».
А якщо Трамп виконає свою погрозу і остаточно покине Європу? «Тоді ми будемо готові», — відповідає християнський демократ. «Але немає сенсу в самогубстві зі страху перед можливою смертю. Політика означає здійснювати вплив, намагатися формувати речі».
Навіть якщо США не підуть повністю, нічого не буде так, як раніше. Пам’ятники американського Берліна розповідають цю історію. Від Темпельгофа, місця повітряного мосту, за допомогою якого Сполучені Штати та союзники врятували берлінців на початку холодної війни, до президента, який ввів мита, який вважає себе обдуреним експортною Німеччиною. Від «я берлінець» Кеннеді до адміністрації Трампа, чиє послання полягає в тому, що Європа є «жалюгідною», а Німеччина — «тиранією». Від «пане Горбачов, зруйнуйте цю стіну» Рейгана до Трампа, який розсипається в похвалах Путіну. Символічний і дуже реальний переворот. Для німців оплакування втрати старшого брата тільки почалося.
