Здавалося, це питання остаточно закрите, щось, про що краще забути, адже все скінчилося погано. Підводний вибух у вересні 2022 року зруйнував три з чотирьох ниток газопроводу «Північний потік», що з’єднували російське узбережжя з німецьким через Балтійське море. Цей проєкт, як жоден інший, символізував нездорову залежність Німеччини від Росії Володимира Путіна та поблажливість Заходу в роки перед повномасштабною війною в Україні.

Через кілька місяців після вторгнення «Північний потік» поховали, але тепер він воскресає. Зближення Дональда Трампа з російським диктатором знову повертає газопровід на геополітичну та економічну шахівницю.

«Інтерес до відновлення нормального постачання енергії до Європи – це лише інтерес Сполучених Штатів та Росії?» – запитав минулого тижня Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ. «Ймовірно, буде цікаво, якщо американці використають свій вплив у Європі та змусять її не відмовлятися від російського газу».

Білий дім вже говорив, після розмови Трампа з Путіним 18 березня, про «величезні економічні угоди», які може принести покращення відносин між двома країнами. Кремль згадав «економіку та енергетику» серед «взаємних інтересів» російсько-американських відносин.

У політичному та бізнесовому світі Німеччини багато хто бере це до уваги і розмірковує: якщо Трамп і Путін домовляться щодо України, якщо США скасують санкції проти Росії, якщо ці країни вирішать відновити енергетичний потік, чому Німеччина та її промисловість, криза якої загострилася, серед іншого, через припинення постачання дешевої російської енергії, має відмовлятися від участі в бізнесі? Чому обмежуватися роллю глядача?

Занадто багато «якщо», занадто багато гіпотез, перш ніж це станеться. А в Німеччині та Європі відбувається протилежне: для ймовірного майбутнього канцлера Фрідріха Мерца метою є переозброєння перед загрозою з боку Росії, а не повернення до залежності. Тому дивно, що голоси, які спекулюють на відновленні газопроводу, лунають з такої партії, як ХДС Мерца, історично менш пов’язаної з Росією, ніж СДПН колишнього канцлера Герхарда Шредера. Після відставки у 2005 році Шредер очолив Раду директорів Nord Stream, контрольованої російською державною компанією «Газпром».

«Якщо ми заглянемо на два роки вперед, можуть бути сюрпризи», – написав у соціальній мережі LinkedIn Томас Барайсс, депутат від ХДС. «Коли знову запанує мир, а між Росією та Україною замовкне зброя (і сподіваємось, це станеться скоро), відносини нормалізуються, ембарго рано чи пізно скасують, і, звичайно, газ зможе знову потекти, можливо, цього разу, газопроводом під американським контролем».

Барайсс не є депутатом першого ряду, але високопоставлені фігури ХДС, такі як прем’єр-міністр східнонімецької землі Саксонія Міхаель Кречмер, закликали пом’якшити санкції проти Росії. «Це щось абсолютно застаріле і не відповідає тому, що роблять американці».

«Небезпечно бачити, з якою швидкістю, і хоча немає жодної мирної угоди, знову говорять про бізнес», – заявляє Франциска Брантнер, співголова партії «Зелених». «Це аж ніяк не гіпотетично, коли чуєш, як політики ХДС конкретно говорять про це, і як деякі офіси дуже конкретно над цим працюють».

Історик Бастіан Маттео Шіанна, автор нещодавно опублікованої книги «Sonderzug nach Moskau» («Спеціальний потяг до Москви. Історія німецької політики щодо Росії з 1990 року»), також категоричний: «Момент абсолютно неправильний. Це надсилає сигнал слабкості та висловлює бажання повернутися до business as usual». Тобто до звичного: відносин з Росією, заснованих на економіці, які зрештою годували скарбницю Путіна для війни.

За словами Шіанни, слова Барайсса та інших «показують, що і в ХДС є люди, які щодо Росії думають більше категоріями торговельної політики». «Можна було б очікувати, що голова партії або федеральний канцлер, як Мерц, скаже: «Ми не можемо постійно дивитися на економічні переваги, а повинні враховувати питання безпеки та оборони»», – запевняє він.

У ХДС розпочалася дискусія. Після виступів християнсько-демократичних політиків, таких як Барайсс, інші, як депутат Родеріх Кізеветтер, заперечили, що в коаліційній угоді з СДПН, яка зараз обговорюється, «слід виключити відновлення «Північного потоку», щоб у корені припинити спекуляції та проросійські амбіції».

Контроль Вашингтона

Є щонайменше один бізнесмен, американець Стівен П. Лінч, зацікавлений у купівлі газопроводу. Після диверсії, яку деякі джерела пов’язують з громадянами України, дві труби «Північного потоку-1» вибухнули, так само як і одна з «Північного потоку-2». Четверта залишилася неушкодженою. «Це унікальна можливість», – пояснив Лінч у листопаді, – «досягти американського та європейського контролю над джерелом енергопостачання на решту епохи викопного палива».

Міністерство економіки Німеччини пояснює, що ані розмови з Росією про постачання газу трубою, ані юридичний дозвіл на відновлення «Північного потоку-2» не розглядаються. Німецька Східна ділова асоціація повідомляє електронною поштою, що «ще занадто рано оцінювати, чи і коли німецько-російські економічні та енергетичні відносини можуть відновитися». Короткострокова нормалізація, у будь-якому випадку, «малоймовірна», додає вона.

Іншим персонажем у зусиллях з воскресіння «Північного потоку» є німець Маттіас Варніг. Варніг був шпигуном Штазі, таємної поліції Німецької Демократичної Республіки. Після падіння Стіни він працював у німецькому банку в Санкт-Петербурзі, де познайомився з Путіним (інша версія вказує, що вони познайомилися, коли російський президент був агентом КДБ у Дрездені). До 2023 року він був керівником Nord Stream 2.

Зараз, за деякими даними, «план Варніга включає контакти з командою Трампа через американських бізнесменів, як частина закулісних зусиль для досягнення припинення війни в Україні, одночасно поглиблюючи економічні зв’язки між США та Росією». У заявах для німецьких ЗМІ Варніг заперечує будь-яку причетність.

Існує ціле сузір’я бізнесменів, науковців та політиків, які десятиліттями ігнорували російську загрозу та сприяли відносинам з Путіним. Шредер був найвидатнішим у тому, що дехто називає «Московським зв’язком» (Moskau Connection), але не єдиним.

«Moskau Connection у ХДС, ХСС [баварській сестринській партії ХДС] та СДПН просто не зникла», – каже Франциска Брантнер з «Зелених». «Це ті самі люди, які робили це ще до 2002 року. І через три роки вони всі ще тут».

Побоювання частини політиків та промисловців полягає в тому, що Німеччина залишиться осторонь, якщо одного дня бізнес між США та Росією відновиться. Побоювання інших – у «Зелених», але також у СДПН та ХДС – полягає в тому, що повернеться те, що історик Шіанна називає «утопією взаємозалежності» німецько-російських відносин. Те, що змусило повірити, ніби газопровід сприятиме миру в Європі. Якщо «Північний потік-2» знову відкриють, попереджає Брантнер, «це фінансуватиме наступну спіраль озброєнь Путіна».