Народження дитини сьогоднi доступне небагатьом молодим людям

Народження дитини сьогоднi доступне небагатьом молодим людям (i не тiльки). Серед поколiння, яке починає наближатися до 30 рокiв, iснує поширена жартiвлива реакцiя, коли друг повiдомляє про вагiтнiсть: не знати, як реагувати — чи вiтати, чи висловлювати стурбованiсть. Щось схоже на епiзод «Анатомiї Грей», де Мередiт Грей розповiдає Крiстiнi Янг про свою вагiтнiсть, а та реагує запитанням: «Ми радi чи скористаєшся своїм законним правом вирiшувати?», маючи на увазi аборт. Хоча це може бути дивно для деяких, є молодi люди, у яких є дiти, i якi, на додаток до викликiв, якi представляє виховання дiтей, стикаються з тим, що вони є єдиними у своїй групi друзiв, хто має батькiв, що може генерувати нерозумiння чи самотнiсть.

Сара Ногуера має чотирьох дiтей

Сара Ногуера має чотирьох дiтей i була першою у своїй групi, хто став матiр'ю. Вона народила першу дитину у 26 рокiв. «Я вiдчувала велику самотнiсть. На початку материнства ти не знаєш, з ким поговорити i як. До цього моменту всi розмови та все, чим ти могла подiлитися зi своїми подругами, були досвiдом, з яким ми всi могли себе ототожнювати, але коли ти стаєш матiр'ю, виникає багато сумнiвiв. Навiть якщо ти ними дiлишся, ти вiдчуваєш себе незрозумiлою з боку своїх друзiв. I, неминуче з обох сторiн, ти трохи вiддаляєшся», – розповiдає вона.

Ногуера, фахiвчиня з поважного виховання та вiдома в соцiальних мережах як @kimudi_crianza (має понад 100 000 пiдписникiв в Instagram), пояснює, що необхiдно навчитися знаходити цю синергiю мiж новою реальнiстю та попередньою: «Це також дає вашому оточенню можливiсть вiдкрити для себе, що таке [мати дитину], що є частиною, яку рано чи пiзно вони переживуть самi або через iнших друзiв», – пояснює вона, яка також є однiєю з вiдповiдальних за подкаст про материнство La Melonera.

Досвiд Массiель Ромеро, яка живе в Астурiї та є матiр'ю шестимiсячної дитини, був дещо комфортнiшим. Вона отримала велику пiдтримку вiд своїх друзiв на початку материнства, але уточнює: «Є деякi, якi, з часом, не розумiють, що логiстика для зустрiчi або обставини змiнилися. Хоча це звучить неприємно, їх потрiбно вчити в цьому сенсi». «До народження моєї доньки, – продовжує ця 28-рiчна жiнка, – я найбiльше повинна була нагадувати їм, що певних речей у короткостроковiй або довгостроковiй перспективi я не зможу робити. Спочатку ти стикаєшся з коментарями: «Ах, точно». В iнших випадках коментарi менш емпатичнi. Це правда, що iнодi помiчаєш певну неохоту включати нашу доньку в план, але ми бiльше не плануємо речi, де ми не можемо пiти з нею через графiк або логiстику». За словами Ромеро, зараз, замiсть того, щоб пiти на вечерю, вони п'ють вермут або «iнодi є час тiльки на телефонний дзвiнок».

З iншого боку, цей новий життєвий етап був дуже позитивним для Хоакiна Фернандеса, чоловiка Ромеро. У нього не було проблем з пошуком нового графiка або планiв, щоб бути з друзями, незважаючи на те, що його життя «однозначно змiнилося на краще», вiдзначає вiн, посилаючись на свою дочку. «Зрештою, ти адаптуєшся до будь-яких обставин, i всi вони це зрозумiли, – продовжує вiн, – вони створили менi умови, щоб ми могли зустрiтися, наприклад, зустрiчатися ближче до нашого будинку». Ромеро вважає, що, коли народилася її дочка, її чоловiк мав бiльше зручностей для продовження зустрiчей з друзями, хоча зараз «довiлi зрiвнялося».

Психолог-санiтар, експерт з психологiчного благополуччя Олена Дапра запевняє, що ця змiна переживається по-рiзному мiж батьками та матерями: «Iснує помiтна рiзниця у втратi дружби пiсля народження дитини, i значна частина цього пов'язана з тим, що матерi, як правило, бiльше залученi до виховання дiтей i стикаються з бiльшими соцiальними очiкуваннями щодо їхньої ролi». Дапра пояснює, що загальне бачення полягає в тому, що якщо жiнка намагається вiдновити своє соцiальне життя, вона може отримати критику за те, що вона не з дитиною, i порiвнює це з реакцiєю, коли це робить батько: «Тут це зазвичай сприймається як щось нормальне або навiть позитивне». I наводить приклад типового коментаря: «Вiн теж потребує свого простору». Психолог наголошує, що саме батьки зазнають бiльшої змiни iдентичностi, тому що вiдчувають, що перестають бути «самими собою» i їх починають бачити тiльки як матерiв. «Це може змусити їх вiдчувати себе вiдключеними вiд своїх колишнiх друзiв, особливо якщо у їхнiх друзiв ще немає дiтей», – уточнює експерт.

Ромеро визнає, що iнодi вiдчувала себе винною, залишаючи свою дитину та чоловiка, коли всi троє могли бути вдома: «Я думаю, що матерi вiдчувають бiльше провини, коли ми будуємо плани, якi не пов'язанi з нашими дiтьми, принаймнi, коли вони ще немовлята». Ця молода мати пiдкреслює, що її партнер завжди заохочує її приєднуватися до дорослих планiв, поки вiн доглядає за дитиною, хоча вона помiтила, що в iнших сiм'ях цього не вiдбувається: «Справа не стiльки в тому, хто виходить, а в тому, хто готує логiстику для кожного випадку, сумнозвiсне ментальне навантаження».

Щоб зберегти дружбу, Дапра рекомендує бути гнучким i знаходити моменти для спiлкування з друзями в мiсцях, якi зручнi як для них, так i для нової рутини дитини. «Для цього необхiдно, щоб зусилля були взаємними, – продовжує експерт, – можливо, друзi спробують включити батькiв у свої плани, але якщо вони вiдхиляють багато запрошень, зрештою вони можуть перестати це робити». Психолог заохочує вiдкрите спiлкування, в якому друзям пояснюється, що, незважаючи на меншу доступнiсть, вони залишаються важливими.

«Життя не таке велике: у нас не так багато часу, щоб пiклуватися про дiтей, роботу, випадкову дружбу, яка звiдси випливає, i також пiклуватися про особистих друзiв. Ми спочатку жертвуємо особистою дружбою, тому що все iнше є частиною щоденних обов'язкiв, а дружба опиняється на узбiччi», – писав письменник Фiдель Морено, автор книги «Краще, нiж мертвий», у статтi, опублiкованiй минулого лютого в Джерело новини. Ногуера погоджується з тим, що знайти цей час складно: «Вирiвнювання графiкiв складне без дiтей, уявiть, що вони у вас є. Ви помiчаєте, що людям дуже важко зрозумiти, що справа не в тому, що ви не хочете робити щось, а в тому, що запропоноване вам iнодi не може вiдповiдати вашiй реальностi». «Наприклад, якщо ми вечеряємо у вiвторок о дев'ятiй годинi вечора, а я о десятiй йду, я пропущу половину вечерi, – продовжує вона, – менi не варто залишатися до пiзньої години, знаючи, що нiч може ускладнитися через моїх дiтей або що наступного дня вони прокинуться о сьомiй ранку».