Декількома словами
Партія Найджела Фараджа «Реформ ЮК» здобула значну перемогу на місцевих виборах в Англії, вперше отримавши прямий доступ до управління. Цей успіх змінює політичний ландшафт Великої Британії та створює виклики для Консервативної та Лейбористської партій.
На тлі епізодів політичної нестабільності в Європі, що спостерігалися цього тижня, зокрема, в першому турі президентських виборів у Румунії, минулого тижня до них додалася ситуація у Великій Британії. Суміш правого популізму та англійського націоналізму, яку уособлює партія «Реформ ЮК» на чолі з Найджелом Фараджем, сколихнула британську політичну арену сильніше, ніж найпохмуріші прогнози.
Формування здобуло понад 30% голосів на виборах, що відбувалися в деяких частинах Англії. Партія отримала вдвічі більше підтримки, ніж Консервативна партія, і вшестеро більше, ніж Лейбористська. «Реформ ЮК» не тільки вперше здобула посаду мера (у Лінкольнширі), але й отримала контроль над півдюжиною місцевих рад, що розігрувалися, а також відібрала у лівих депутата, який був на кону на довиборах в окрузі Ранкорн – фортеці, яку досі міцно утримувала Лейбористська партія.
Це не перший випадок, коли політик, який збудував свій імідж навколо антиєвропейських настроїв та ідеї Брекситу, досягає значного успіху на виборах, використовуючи різні створені ним платформи. Однак попередні успіхи виявлялися радше символічними, ніж структурними змінами. Успіх його попередньої партії UKIP на виборах до Європарламенту став прелюдією до політичного катаклізму, яким згодом став вихід Великої Британії з ЄС. Чотири депутати, яких «Реформ ЮК» провела до Палати громад на виборах у липні минулого року (що стало першим випадком, коли прибічники Фараджа змогли прорвати двопартійну систему і увійти до парламенту), досі залишалися нерелевантними в парламенті, де мажоритарна система забезпечувала надійну стабільність та безперебійну зміну влади між консерваторами та лейбористами.
Парадоксально, що одна з європейських країн-піонерів, яка відкрила двері реакційному популізму протягом десятиліття дебатів навколо Брекситу, вважала себе несприйнятливою до явища, що зачіпає весь континент, завдяки своїй двопартійній моделі. Минулотижневі місцеві вибори змінили це уявлення. Завоювання сотень місць у місцевих радах надає партії Фараджа прямий доступ до влади та управління.
Консервативна партія усвідомлює, що стикається з екзистенційним викликом, і вже розпочала внутрішні дебати щодо майбутнього свого лідера, або доцільності об'єднання зусиль з «Реформ ЮК». Це також погані новини для лідера Лейбористської партії Кіра Стармера. Значна частина голосів, отриманих Фараджем, походить від традиційно лівого електорату, який свого часу був спокушений ідеями Брекситу та Бориса Джонсона і який лише з неохотою повернувся минулого року до підтримки Лейбористської партії. Відчуття покинутості в країні, що занепадає, та їхня прихильність до антиімміграційного та анти-woke дискурсу «Реформ ЮК» можуть підштовхнути Стармера до помилкового висновку, що йому необхідно посилити свою політику.
Британські ліві відчайдушно потребують побудови наративу, який надасть сенсу їхньому перебуванню при владі, і якнайшвидшого досягнення економічного зростання, яке вони обіцяли, будучи в опозиції, але яке не вдається реалізувати. Загроза того, що Кір Стармер не протримається при владі довше одного терміну, сьогодні є більш реальною, ніж будь-коли. Ідея про те, що Найджел Фарадж одного дня може стати прем'єр-міністром Великої Британії, перестала бути фантазією.
