На думку численних аналітиків, в основі нинішнього вторгнення в Україну лежить міфологізація величі Другої світової війни, яку в XXI столітті відродив російський президент Володимир Путін.

І зараз він хоче скористатися Днем Перемоги, 9 травня, не тільки для того, щоб згадати про поразку нацистів 80 років тому, а й для того, щоб закріпити здобутки в сусідній країні в нинішній війні. Він робить це під міжнародним тиском, особливо з боку Сполучених Штатів, з вимогою припинити війну. Але Путін, який оголосив про триденне перемир'я (8, 9 і 10 травня), що має більше ефектний, ніж реальний характер, приурочене до цієї історичної дати, як і раніше відкидає припинення вогню щонайменше на 30 днів, якого вимагають Київ і Сполучені Штати. «Вони вбивають до 7-го числа, роблять зручну паузу на пару днів, а потім повертаються до атаки 11-го», — іронічно зауважив президент України Володимир Зеленський цієї суботи. Незважаючи на миротворчі обіцянки президента Дональда Трампа, війна зайшла в глухий кут, і американський лідер час від часу натякає, що його терпіння як посередника вичерпується. З одного боку, поле бою залишається активним, хоча лінія фронту майже не зазнає просувань або відступів. З іншого боку, мирні переговори перебувають у глухому куті, всупереч бажанню республіканця, який прагне наслідувати свого попередника Барака Обаму та отримати Нобелівську премію миру.

Москва усвідомлює, що Україна залишається найслабшою стороною, в умовах дипломатичної сфери, не здатної забезпечити дотримання міжнародного права. «Російська пропаганда є потужною і допомагає їй створити враження постійної перемоги», — підкреслює Олексій Мельник, колишній військовий і співдиректор Центру досліджень Разумкова в Києві, який оцінює в близько 1 мільярда доларів на рік (близько 885 мільйонів євро) те, що Москва інвестує всередині та за межами країни в цю сферу, щоб нав'язати свій наратив.

Президент США виявив у перші три місяці свого перебування на посаді більше порозуміння з Кремлем, але, після зустрічі віч-на-віч із Зеленським під час похорону Папи Римського у Ватикані, Трамп поставив під сумнів прагнення Путіна до миру, враховуючи його постійні напади на цивільних осіб, і пригрозив йому новими санкціями. «Це найкраща розмова, яку ми коли-небудь мали», — сказав Зеленський вчора, маючи на увазі ту зустріч у базиліці Святого Петра. Підписання угоди між Києвом і Вашингтоном минулого тижня про експлуатацію українських надр стало ще одним кроком у цьому очевидному двосторонньому потеплінні. Зміст остаточної угоди набагато вигідніший для України, ніж перші чернетки, в яких США вимагали відшкодування допомоги, наданої протягом перших трьох років війни.

«Трамп заявив, що угода є гарантією безпеки для України», — пише Метью Кроніг, директор з досліджень аналітичного центру Atlantic Council. «Традиційні експерти з безпеки сумніваються, що така угода може замінити присутність військ як адекватну гарантію, але вона сприятиме збільшенню американських інвестицій і присутності американського персоналу в Україні. Це дасть Сполученим Штатам більшу зацікавленість у майбутній безпеці та стабільності. Фактично, для ділової людини, як Трамп, це може представляти більше зобов'язання, ніж розгортання військ», — зазначає він.

Наразі невідомо, як зміни в команді зовнішньої політики його уряду вплинуть на позицію США. Чорнило ще не висохло на підписах угоди з Україною, коли Трамп оголосив про звільнення свого радника з національної безпеки Майка Вальца, який брав участь у перших раундах переговорів щодо війни. Вальц, який буде запропонований на посаду посла США в Організації Об'єднаних Націй — далеко від Овального кабінету і близькості до президента — потрапив у немилість після своєї помилки двомісячної давнини, коли він включив журналіста в чат для обговорення конфіденційної інформації про американські бомбардування Ємену. Його наступником на посаді радника з національної безпеки на тимчасовій основі стане державний секретар Марко Рубіо, який одним із перших попередив, що Вашингтон розглядає можливість припинення посередництва між Москвою та Києвом, якщо в переговорах не буде досягнуто відчутного прогресу. В інтерв'ю Fox News у четвер Рубіо наполягав на цьому: «Ми знаємо, яка позиція України і яка позиція Росії зараз... Вони ближче, але все ще дуже далекі», — зазначив він.

За словами Олексія Мельника, Україна має скористатися цією ситуацією зближення з Вашингтоном, особливо для забезпечення себе «найбільш критичним», тобто протиповітряною обороною. «Той факт, що Трамп роздратований і нервує через російську позицію, може привести нас до висновку, що ми, можливо, перебуваємо напередодні ще одного критичного моменту в мирних переговорах», — вважає цей експерт з безпеки, який не бачить найближчим часом прямих переговорів між двома сторонами. Мельник вважає, що, якщо Трамп «зрештою зрозуміє, що Путін його обманює», він може активувати «більше санкцій проти Росії» і відправити «більше зброї в Україну», що може спонукати Москву до більшої співпраці.

Рентабельність цього ймовірного патріотизму, нав'язаного Путіним бомбардуваннями сусідньої України, має прецеденти, як-от Зимова війна (1939-1940) проти Фінляндії, які допомагають зрозуміти, чому Росія сьогодні робить все по-своєму. «Віддайте Крим і живіть, як у Гельсінкі». Поміж глузуванням і примиренням, дехто в українському інформаційному агентстві згадує цей свого роду слоган про те, як Фінляндія врятувала свій суверенітет, але водночас силою віддала Росії 10% своєї території в 1940 році. Дилема, яка певною мірою підсумовує почуття, що охопило частину українського суспільства після більш ніж трьох років великого російського вторгнення. Щось подібне відбувається зараз в Україні, через 11 років після того, як військові Кремля захопили владу на Кримському півострові, і через три роки після того, як Москва розпочала велике вторгнення, яке дозволяє їй також керувати територіями п’яти українських областей (Харківської, Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської, останньої майже повністю).

Рішення, яке пропонує Трамп, полягає в тому, щоб покласти ці території на тарілку Путіну, за винятком Харкова, і змусити Зеленського погодитися на цю поступку. Залишиться втіха в тому, щоб сказати, що Москва не зруйнувала всю Україну, не дійшла, як хотіла, до взяття Києва, і що країна збереже свій суверенітет, хоч і понівечений. Звідси й аналогія з Гельсінкі.

Момент, в якому зараз перебуває війна, з розмитою роллю між агресорами та жертвами, пояснюється потрійним поясненням з точки зору Кармен Клоден, експертки з питань Росії та України та наукової співробітниці Cidob (Barcelona Centre for International Affairs). Перше, російська дезінформація, яка поширила свої щупальця в Європі та Сполучених Штатах, нав’язуючи широке незнання того, чим насправді є режим Путіна. Це призвело до тверджень, «навіть дипломатами та політиками високого рівня», що «Крим завжди був російським», що повторюють також «невігласи з оточення Трампа». По-друге, на Заході завжди панував певний страх потурбувати Кремль, особливо після розпаду Радянського Союзу та появи нових держав навколо Росії. Парадигмою такого типу відносин, за словами Клоден, є Німеччина. І, по-третє, страх перед ядерною загрозою.

У тому ж фаталістичному тоні порівняння між Фінляндією та Кримом останніми днями висловився мер Києва Віталій Кличко, який водночас є політичним опонентом президента Володимира Зеленського. «Один із сценаріїв — поступитися територією. Це несправедливо, але заради миру, тимчасового миру, це, можливо, може бути рішенням. Тимчасовим», — прохопився він у заяві BBC.

Минулого понеділка в столиці України відбувся похорон жертв найгіршої російської атаки майже за рік, бомбардування, в результаті якого загинули 12 людей після влучання ракети в Святошинському районі. Це чітке нагадування про те, що війна продовжує вражати всю країну, навіть за сотні кілометрів від передових траншей. В оточенні інших родичів і кількох сотень людей Володимир Худя, 52 роки, поховав свого брата Олега, 49 років; свою невістку Вікторію, 46 років, і свого племінника Данила, 17 років. Олег, водій за професією, добровольцем пішов у танкову частину, коли Росія розпочала велике вторгнення в лютому 2022 року. Після кількох поранень він щойно вийшов у відставку та був зайнятий бюрократією, необхідною для повернення до цивільного життя, коли ракета забрала його життя, життя його дружини та одного з його синів під час сну. «Я не розумію, чому ми втратили стільки людей. Я волію не висловлювати свою думку про політиків, але, схоже, ці території (Україна) для них нічого не значать», — нарікає Володимир Худя.