Питання житла та його доступності стало центральною темою на нещодавній 40-й щорічній зустрічі Cercle d’Economia в Іспанії, де обговорювалися ключові економічні та соціальні виклики. Виступ лідера каталонських соціалістів Сальвадора Іллі був сприйнятий учасниками з помітною прохолодою, хоча він підняв одну з найгостріших проблем сучасності: зростаючу нерівність та її вплив на політичну стабільність.

На відміну від виступу голови уряду Педро Санчеса, який здивував присутніх анонсом громадського опитування щодо поглинань банків (що само по собі викликало дискомфорт у зібраних представників фінансової еліти), Ілля говорив про необхідність взяти на себе відповідальність за вирішення нагальних проблем. Він прямо заявив: «Втручання у ринок житла життєво необхідне для боротьби з нерівністю».

Ілля наголосив, що житло має бути фундаментальним правом в умовах економічної системи, що змінюється, де традиційні економічні моделі перестають працювати, а межа між різними політичними підходами стає все тоншою. Він закликав до регулювання ринку, державних інвестицій у будівництво доступного житла, контролю за цінами та орендною платою – тобто до створення умов для реального доступу громадян до даху над головою. Його позиція щодо регулювання ринку вочевидь не відповідала настроям більшості присутніх.

Ця тема безпосередньо пов’язана зі зростанням впливу радикальних правих партій. Як зазначав соціолог Майкл Сендел, коли ринки визначають усі цінності, виникає вакуум, який заповнюється релігією та націоналізмом. Сальвадор Ілля підводить до тієї ж думки: зростання нерівності та маргіналізація призводять до того, що частина суспільства звертається до тих, хто голосніше за всіх кричить та шукає винних, замість вирішення проблем. І першими у списку опиняються іммігранти. Так посилюються ультраправі сили, які обіцяють «порятунок» через патріотичні гасла, обмеження свобод та дискримінацію слабших, відкриваючи дорогу моделі «Трампізму», де дозволено все тим, хто має більше влади та грошей. В іспанському контексті це проявляється у посиленні партії Vox та її впливі на Народну партію (PP).

На тлі цих викликів спроба побудувати «центристську фікцію», засновану на ситуативній взаємодії великих партій (PSC та Junts в Каталонії, PSOE та PP в Іспанії), може становити серйозну загрозу. Така взаємодія необхідна, але не для захисту інтересів певних економічних кіл, а саме для того, щоб відчай соціальних верств не був капіталізований ультраправими. Прикладом, що потребує уваги, може слугувати стратегія канцлера Мерца у Німеччині. Центризм як стійка ідеологія чи позиція, по суті, є фікцією. Приклад Франції промовистий: центризм президента Макрона призвів його до зниження актуальності та поставив ультраправих на поріг влади.

Філософ Амартія Сен говорив, що «пріоритет боротьби з кричущою несправедливістю корисніший, ніж завжди складна згода про добро». І сьогодні саме питання житла перебуває на піку цієї невідкладної несправедливості, що вимагає негайного вирішення, аби зупинити сповзання до екстремізму.