У середині шістдесятих років Ханна Арендт, яка вже перебувала у вигнанні в Сполучених Штатах, опублікувала добірку біографій видатних особистостей та дослідила, як на них вплинули темні часи, часи безладу: світ першої половини ХХ століття з його політичними катастрофами, моральними катаклізмами, але також і дивовижним розвитком мистецтва та літератури (еквівалентним, можна сказати, сьогоднішній технологічній революції). Арендт дійшла висновку, що темні часи не лише не є чимось новим, але й зовсім не рідкість в історії.

Очевидно, що Дональд Трамп не фігурував би в оновленому виданні книги Арендт, але цікаво було б поміркувати, що авторка концепції «банальності зла» подумала б про цю постать, яка прийшла до Білого дому з наміром атакувати все і всіх одночасно, окрім своїх економічних чи ідеологічних друзів. Американський президент поки що виглядає як успішний практик політики, що проводиться від власного імені та імені американських привілейованих верств населення проти решти, з риторичною брутальністю, яка викликає широку зневагу та осуд у решті світу.

Існує покоління громадян, яке менш ніж за два десятиліття змушене було пережити три великі кризи: Велику рецесію 2008 року, каналом поширення якої спочатку був фінансовий сектор; кризу COVID-19 у 2020 році та кризу мит сьогодні, каналом поширення яких, в обох випадках, став комерційний сектор у світі, що дуже глобалізувався в цьому аспекті. Під час другої та третьої кризи на чолі великої світової наддержави опинився Трамп, у двох різних адміністраціях. Обидві кризи мали спочатку однаковий політичний профіль: під час кризи COVID-19 економіку «зупинили» на квартал політичним рішенням, метою якого було зменшення наслідків пандемії з точки зору страждань та запобігання тисячам і тисячам смертей. Благородна мета. Торговельна битва, що розпочалася зараз, також зупиняє рух економіки, але з більш сумнівними цілями: зробити США знову великими, застосовуючи до решти світу політику шкоди сусідові, яка вже випробовувалася в минулому з очевидно катастрофічними результатами.

Трамп, Венс та їхні ідеологи з Heritage Foundation задумали ці напруження у три фази: на першій вони намагалися позбутися спадщини Байдена, який з макроекономічної точки зору залишив американську економіку з повною зайнятістю, зростанням та подоланням найгірших інфляційних моментів; на другій фазі на очах у всіх розгортається жорстока економічно-торговельна криза, в якій, за інтелектуалізованим наративом Трампа, країни, що просять про переговори щодо мит, «цілують йому дупу». Публічне втручання його адміністрації самостійно спричинило поточні проблеми в пошуках обіцянок на майбутнє. Третя фаза, найнебезпечніша, ще не настала: це заміна економічної кризи на політичну. Чи доведеться знову відкривати підручники історії першої половини ХХ століття, як це зробила Арендт у «Людях в темні часи» (Gedisa), щоб спробувати не повторити тодішній досвід і залишитися з тріумфом порушених обіцянок?

У 2007 році, незадовго до банкрутства Lehman Brothers, Алан Грінспен, той голова Федеральної резервної системи, якого економісти називали «майстром» і який тільки й робив, що помилявся, заявив: нам надзвичайно пощастило, що завдяки глобалізації політичні рішення в Сполучених Штатах значною мірою замінив ринок. І додав: «Не має значення, хто буде наступним президентом, адже світом керують ринкові сили».

Грінспен помилився і в цьому. Трамп – це не те саме, що Обама чи Байден. У сьогоднішні темні часи Трамп і Путін збігаються на чолі своїх націй у пошуках втрачених гегемоній та імперій. І Китай долучається до цієї битви. Усі троє прагнуть перетворити владу на уряд.