Декількома словами
Дослідження показало, що життя у трійках не дає ягнятникам переваг у розмноженні. Важливим фактором виживання виду є наявність овець у їхньому раціоні та співіснування з білоголовими сипами, які допомагають знаходити трупи тварин. Необхідні заходи для охорони та реінтродукції виду в сприятливих районах.
Більше 35% популяції ягнятників обирають жити у трійках
Більше 35% популяції ягнятників обирають жити у трійках, у репродуктивних групах, що складаються з двох самців та однієї самки, але це не означає, що вони розмножуються більше, ніж моногамні пари. Той факт, що райони, де гніздяться ці трійки, мають найкращі умови для їх виживання, такі як клімат, висота та наявність їжі, також не дає їм переваги над іншими родичами. Це один з висновків нещодавнього дослідження, в якому було проаналізовано місця проживання цього своєрідного грифа в Піренеях ― де мешкає 50% європейської популяції, ― їхню поведінку під час спарювання та репродуктивний успіх. Інші відкриття, які привернули увагу, ― це важливість овець у їхньому раціоні, який базується на кістках трупів диких та свійських копитних, та їхня перевага жити поблизу ґрунтових доріг. Результати відображені на карті, яка ідентифікує найбільш сприятливі райони для цього падальника, занесеного до списку зникаючих видів в Іспанії, де мешкає 104 репродуктивні пари. Було виявлено як сприятливі райони, де вони вже оселилися, так і інші без мешканців ― у Ла-Ріоха, в районі Матарранья (Теруель) та Ель-Монкайо (Сарагоса). Ідеальні місця для зосередження зусиль з охорони та реінтродукції не лише цього виду, але й інших подібних, зазначається в дослідженні, опублікованому в науковому журналі Biological Conservation. Однією з основних складових роботи є дані, зібрані протягом багатьох років техніками та охоронцями різних адміністрацій (Каталонія, Наварра та Арагон), які «ходять від гнізда до гнізда і знають кожну особину в Піренеях», ― пояснює Альба Естрада, головна авторка дослідження та дослідниця Піренейського інституту екології (IPE), відповідальна за використані математичні моделі. Дослідники щорічно відвідували гнізда від двох до чотирьох разів на місяць, йдеться у дослідженні. Після ідентифікації території були проаналізовані дані про схил місцевості, відстань до ґрунтових доріг, людське населення в околицях, мінімальну температуру та щільність овець в околицях, що є важливим фактором у їхньому харчуванні. Естрада використала параметри 141 території, зібрані за десять років (з 2012 по 2021 рік), які потім співвіднесла з репродуктивним успіхом пар і трійок. Який не є великим у жодному з випадків, тому що «на рік вони виводять максимум одне пташеня, і з кожних десяти пар лише три розмножуються успішно», ― зазначає Антоні Маргаліда, науковець з Інституту досліджень мисливських ресурсів (IREC-CSIC) та координатор дослідження. На додаток до цього, у цього виду існує каїнізм, і якщо їм вдається народити двох пташенят, старший вбиває молодшого, щоб забезпечити собі їжу. До досягнення статевої зрілості, у віці п’яти років, ягнятники пролітають тисячі кілометрів Піренеями і спостерігають за місцями, де вони могли б оселитися. Це особини, які досліджують та харчуються на територіях площею 11 000 квадратних кілометрів та здійснюють щоденні перельоти в середньому на 46 кілометрів. Коли вони обирають, де гніздитися, вони заспокоюються, і їхні зони проживання зменшуються до 70 квадратних кілометрів.
«Бійки» за «узурпацію парування»
«Ми спостерігали, що замість розширення вони оселяються на територіях, близьких до інших зайнятих, або іноді вирішують приєднатися до встановленої пари та утворити трійку», ― описує Маргаліда. Хоча найчастіше вони моногамні та залишаються разом все життя. «Це особини, які віддають перевагу якісній території, на якій вже живе пара, ніж поселенню на іншій гіршій, але вільній», ― конкретизує науковець. Така поведінка також може бути відповіддю на «гіпотетичне насичення оптимального середовища існування для цього виду». Це непросте завдання для новачка, самця бета. «Там є бійки, тому що домінант хоче узурпувати парування», ― підкреслює Маргаліда. Пара, яка володіє територією, нападає на нього, щоб спробувати вигнати, але якщо він наполегливий, то може залишитися. «Коли самка полегшує йому парування, вона вже приймає його як частину репродуктивної формації, а також відбуваються гомосексуальні парування між самцями, як спосіб зменшення напруги», ― уточнює науковець. Хоча він не може бути впевнений у своєму батьківстві, тому що обидва самці спаровуються з самкою, ягнятник-новачок витримує напади, тому що, крім того, що територія хороша, «він може успадкувати її, коли помре самець-альфа». У цій угоді самка здійснює соціальний контроль і отримує найбільшу вигоду. Розподіл у моногамних парах ягнятників дуже рівномірний, на 50%, у будівництві гнізда, інкубації, захисті території, постачанні їжі та догляді за пташеням, і коли приходить новий, він також бере участь у цьому, хоча меншою мірою.
Кістки овець, улюблені
Одним із нових аспектів дослідження є роль, яку відіграють вівці у виживанні цього зникаючого грифа. Раціон падальника базується на кістках диких та свійських копитних середнього розміру, і тут вступають у гру вовняні. «61% їхнього харчування надходить від екстенсивного овець [які пасуться та пересуваються по полю], і це форма тваринництва, яка перебуває в занепаді; про неї потрібно піклуватися, тому що, якщо вона зникне, це буде фатально для таких видів, як ягнятник», ― попереджає Маргаліда. В Європі, за оцінками, цей вид займає близько 300 зон розмноження: 163 в Іспанії, 76 у Франції (включаючи Альпи та популяції Корсики), 25 у Швейцарії, 16 в Італії, 10 в Греції, дев'ять в Австрії та одна в Андоррі. В Іспанії, де його класифікують як вид, що перебуває під загрозою зникнення, його було повторно інтродуковано в Андалусії, Астурії та Арагоні (район Маестразго). Маргаліда також наголошує на важливості присутності білоголового сипа на територіях з ягнятниками. Зростання рослинності в багатьох місцях через занедбання сільської місцевості заважає ягнятникам знаходити мертвих тварин, а білоголові сипи, які першими прилітають до трупів і обдирають кістки, вказують їм на місце своїми польотами. «Велика кількість і соціальна поведінка білоголового сипа роблять його найефективнішим видом у виявленні мертвих тварин, що полегшує виявлення та підготовку кісток, які пізніше проковтне ягнятник», ― зазначає Маргаліда.
