Декількома словами
Виставка в Музеї Майоля відкриває українському глядачеві постать Надії Леже – художниці, чия творчість тісно переплетена з радянською ідеологією. Її роботи демонструють відданість Сталіну та комуністичним ідеалам, що контрастує з її місцем в історії мистецтва як авангардистки.
У Музеї Майоля в Парижі вперше експонують роботи Надії Леже (1904-1982)
Художниці, чиє ім'я досі залишається маловідомим широкому загалу. Виставка, що триватиме до 23 березня, представляє її автопортрет на афіші, який одразу заінтриговує. Відвідувачі одразу ж потрапляють під вплив звуків радянських військових маршів, адже Надія все життя була переконаною комуністкою.
На виставці представлені її портрети Леніна, Сталіна та Брежнєва, а також інших знакових постатей Радянського Союзу.
Ключові твори
Одним з ключових творів є картина «Сталін і піонерка». Це відповідь художниці на легковажний, на її думку, підхід Пікассо до зображення Сталіна. На картині Леже, вона ніби прагне бути представницею комуністичної молоді, що обіймає Сталіна.
Біографія
Надія народилася в селі поблизу Вітебська (звідки походив і Марк Шагал, з яким вона пізніше товаришувала). В юності вона скористалася допомогою радянської влади, щоб виїхати на навчання до Смоленська, де її вчителем був Малевич. Згодом вона переїхала до Варшави, а згодом до Парижа разом з чоловіком, який також був художником. Після розлучення вона виховувала свою доньку самостійно.
Її життя пов'язане з трьома шлюбами, але найважливішим для неї був Фернан Леже. Вона навчалася під його керівництвом, а згодом вони разом викладали в його академії. Під час Другої світової війни Леже емігрував до США, а Надія залишилася в Парижі та приєдналася до руху Опору. Вона ніколи не припиняла співпрацю з радянським урядом, зокрема через Катерину Фурцеву, міністра культури Хрущова та Брежнєва.
Експозиція та творчість
Експозиція займає два поверхи музею, демонструючи різні етапи творчості Надії Леже: від супрематизму до конструктивізму, абстракціонізму, соціалістичного реалізму і знову до супрематизму. Її брат був страчений у 30-х роках під час сталінських репресій за листування з сестрою в західній країні. Надія не змогла повірити в несправедливість режиму.
Після смерті Фернана Леже в 1955 році, Надія заснувала кілька музеїв, присвячених його творчості, але її власні роботи були забуті. Вона є яскравим прикладом того, як талановитий художник присвячує значну частину своєї творчості політичній ідеології, не зраджуючи при цьому мистецьким цінностям. Її ім'я заслуговує на місце серед видатних постатей авангарду XX століття.
